Катря (шепоче). Добре…
Харлампій. Добре… (Набік). Тут якось ніяково й стояти, доложу вам… (До Котрі). Не дивися, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобі сказати, що як ти схаменешся, значить, і зараз, слідственно, без усякого бешкету, вийдеш заміж…
Катря (шепоче). Добре…
Харлампій. Не перебивай! Як вийдеш заміж зараз же за кого-небудь там, приміром, то вони простять тобі, ще й придане добре дадуть,— пару волів, корову, овечат там і грошей на весілля, щоб, значиться, гріх твій покрити; тільки щоб після шлюбу й не смерділи тут, щоб і духу вашого не було!
Катря. Щоб і духу…
Харлампій. Еге — да! А якщо ти зґедзькаєшся, то буде тобі й матері таке сумнительство, що й згниєте в тюрязі або й у Сиберію влучите! Ну? Чого ж мовчиш?
Катря. Га?
Харлампій. Що га?
Катря. Добре…
Харлампій. Значить, слідственно, безпримінно вийдеш?
Катря. Добре…
Харлампій. Ну, гляди ж! (Набік). А ловко я обділав цю справу! Триста карбованців, що пан дав, значиться, благодареніє Богу, в кишені зостануться. Ловко, Харлампію Григоровичу, спроворили: що, значить, приміром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тільки все думав, що побрикається, приміром, а воно вийшло — дешево; зараз і доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатися до нього, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чиста відьма! Тут, не при хаті згадуючи, страшно й зоставатися з ними! (Йде хутко до дверей і, зачиняючи, гукає). Дивися ж мені! Цур тобі й пек!
ЯВА 5
Катря сама.
Катря (хитаючись і обпираючись рукою то об стінку, то об лаву, йде до дверей). Стійте!.. Чогось приходили… лають, що не йду… кличуть кудись… мене й матір… Не можу ж я йти! Хата крутиться… червона така! Дайте-бо руку, голову мені піддержте… то я й піду… добре… піду!
ЯВА 6
Катря, Аннушка, Дзвонариха й дехто з дворні.
Аннушка (скажено вбігає). А де тут та бариня-судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що?! Думала помєщицею бути? В чепчику ходити? А не діждеш! На смітнику повінчають!
Катря (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!!! Відступись!
Аннушка. Думала — любить? Йому тільки-одного треба було… а він сміється, зі мною сміється над тобою, потаскухою!
Катря (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!., ти кров мою прийшла пити!.. Відступись!
Аннушка. Не відступлюся! Натішуся над ворогом! Ей, хлопці, сюди! Давайте мазницю,— двері й вікна дьогтем вимазати!
Хлопці (з реготом вриваються в хату, в одного мазниця й квач^. Давай, давай! Та разом їй і голову квачем!
Катря (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в Бога вірус! Не наді мною, над матір'ю: вона неповинна… вмре… Ой, простіть мене!
Аннушка (хапає Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте її. Мажте зараз дьогтем!
Дзвонариха (вибігає, хитаючись, з ванькира; божевільні очі, бліда, простоволоса. Хлопці й Аннушка з жахом відступають до дверей; до Катрі). А! До чого довела?!. Будь же ти проклята! Проклята! Проклята!..
Катря (кидається матері в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!
Дзвонариха (відпихає). Щоб ти своїх дітей не діждала бачити! Щоб вони насміялися над тобою, заплювали тебе: Щоб ти не знала ні щастя, ні радості! Щоб моя смерть на твою голову впала!
Аннушка. Так її! Так її!
Катря (плазує за матір'ю, хапає за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте!
Дзвонариха (скажено). Щоб ти вмерла без покаяння! Щоб тебе, як собаку, закинули! (Пхає Катрю ногою, та з криком «Ай!» падає на спину; зомліла).
ЯВА 7 Ті ж і Дмитро.
Дмитро (трохи п'яненький, влітає в хату на те саме, коли мати, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звідціль! Іроди! Дияволи! (Кидається до Катрі й піднімає її). Вбили-таки! (Кладе, на лаву). Ти матір'ю звешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються ідоли, а ти ще проклинати її! Будь ти сама проклята, каторжна!
Дзвонариха (наеіжено). Ха-ха-ха! Весілля! Ха-ха-ха! Мати в шапці! Піду приданок скликати… Ха-ха-ха-ха! (Вибігає).
Дмитро (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же!
Аннушка. Ой! Рятуйте! В'яжіть його!
Дмитро кидається на Аннушку, давить за горло та кричить: «Калавур!»
Кілька хлопців сунулись обороняти, беруть ззаду Дмитра за руки. Той як струснувся,— хлопці одскочили.
Дмитро (кидається на того, що з мазницею). Тебе мені й треба було, щеня! (Кидає об землю).
Аннушка. Калавур! (Вибігає).
Хлопці (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язати). Крутіть його!
Дмитро (борюкається). Роздавлю, пси смердючі! (Далі, вислобонивши праву руку, виймає з-за халяви ножа). Ей!.. Зараз падлом запахне!
Хлопці (побачивши ніж — урозтіч). Не руште його! Ніж! (Вибігають).
ЯВА 8
Дмитро й Катря.
Дмитро (озирається). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетеся ще! (Підходить хутко до Катрі). Боже мій! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Ховає за халяву ножа; сіпає її за руку, ворушить голову). Не ворушиться… бліда, як з воску білого вилита! Катрусю! (Нахиляється). Дихає ще… (Більше сіпає, рукою тримає за чоло). Дихає… бліда, а тіло як вогонь… Господи! Чим би рятувати її? (Кидається по хаті, бере кухоль води й прискає або примочує голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на Бога!
Катря (тихо відкриває очі, підвівши голову, непритомно обводить ними хату, а далі стихає). Не безчестьте мене!! Не проклинайте! Змилосердуйтесь! (Хоче на коліна падати. Далі всю сцену веде безсилим шепотом).
Дмитро (придержує її). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Ніхто тебе не проклинає, нікого й у хаті нема!
Катря. Нема?
Дмитро. Нікогісінько; тільки я.
Катря (кладе йому безсило руки на плечі й пильно дивиться в вічі). Хто ти?
Дмитро. Дмитро.
Катря. Дмитро?.. Який Дмитро?
Дмитро. Дмитро. Катруню! Невже не пізнаєш мене?
Катря (проводить рукою по чолі). А!! Дмитро? Дмитро… згадала!
Дмитро. Що з тобою, зоре моя?
Катря (очунюється). Дмитре, ти?.. Ох, як мені тяжко! Пече мене… дай хоч краплину води!
Дмитро піддержує Катрю й напуває водою.
Не можу думок зібрати… тут страшне щось скоїлося… банітували, проклинали мене?!
Дмитро. Заспокойся! Не згадуй! Не варт вони всі й мізинця твого!
Катря (ламаючи руки). Дмитре! Брате мій! Що вони зі мною зробили?..
Дмитро. Тебе ж окривдили та ще й банітують!! Дитино моя, нещасна моя!
К а т р я. Де ж та правда?
Дмитро. Де хотіла ти правди, моя безталаннице? В кого ти шукала 'її? Споконвіку неправдою живуть! Насміятися, натішити свою пельку неситу — то так! А жалощів — у їх печінках не було звіку!
Катря. Що вони зі мною зробили? Оплювали, як послідню!
Дмитро. Горлице моя підбита! Нащо так сталося? (Обнімає Катрю й страшно ридає).
Катря. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як караюся!..
Дмитро (палко). Забудь його! Забудь оте все!.. Вийди за мене! Хай мені мозок усохне, коли я згадаю що! Хай мені рот заціпить, коли я й словом одним попрікну! А всякому, хто тільки писне про тебе,— я вирву падлючого язика!
Катря. Ох! Тобі треба дівки чесної…
Дмитро. Хто каже, що ти нечесна? Хто сміє? Ти нещасна, мучениця!
Катря. Так, мучениця… вже все перемучене…
Дмитро. Ти молодесенька,— ще все перемелеться… Коли несила, то й не люби мене; я тільки доглядатиму тебе, як свою рідну дитину, дивитимуся на тебе, горе ділитиму!
Катря. Як мені тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене — я труп… мені… о-ох! (Хапаючись, звисає на стіл, а потім на лаву).
Дмитро. Порвалася… остання порвалася! Де ж ворог мій? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досі його носить земля? Іще неопматують чортяки його смердючого серця? Ні, годі! Досить тобі жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву твоє горло… ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибігає).
Катря. Не бий!.. Не бий! (Сунулася бігти й упала на лаву). Ой!.. Обороніть! Обо-о-ро-ніть!.. Пробі!..
За вікном чути гомін. Катря не може крикнути, а тільки стукає в вікно.
Голос Михайла. Та чого ж їй треба! Катря. Він… він… прийшов! (Підводиться). Голос Михайла (під вікном). Адже ж заміж іде! Катря (почувши). А! Й ти знущаєшся? Годі ж! (Хапає несамовито пляшку й всю випиває).
ЯВА 9
Михайло й Катря
Катря, спотикаючись, кидається до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи слова, а далі, під впливом атропіну, розпалюється і навіть підживляється на силах, поки трутизна не підрізує їх в кореиі. Михайло, ввійшовши, стоїть яку хвилину коло дверей.