Катря. Михаиле!.. Світе мій!.. Доле моя!.. Ой, піддерж, бо впаду…
Михайло. Що з тобою? (Трошки чуло бере Ті за руку).
Катря. Прийшов-таки… пожалував…
Михайло. Ти слаба? На тобі лиця нема!
Катря. Ні, ні! В мене вже нічого не болить… Я така рада, така рада, що тебе бачу… Господи, яка я щаслива, аж серце мало з грудей не вискочить!
Михайло. Та як же? А Харлампію що ти казала?
Катря. Харлампію? Зараз, зараз.., тільки постой.., я Харлампія не бачила…
Михайло. Як не бачила? Так це він брехав,— що ти заміж ідеш і за мною не жалієш ні крапельки?
Катря (пригадує). Не бачила… не бачила… Мене щось лаяло… Господи, все забула!.. Тебе? Ні, ні!.. Тебе не забула… не забуду,— мій ти, мій! (Хоче обняти й, похитнувшись, трохи не впала).
Михайло, Що з тобою, Катре?
Катря. Нічого, нічого… то в мене щось у очах потемріло. Доведи мене до скамійки… Мені так весело, що ти зі мною!
Михайло. Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав ірод той? (Веде її, обнявши, до скамійки, що коло столу).
Катря. Чи люблю тебе?.. Аж зотліла!.. Не бійся, не бійся! Плакати більше не буду… не засмучу тебе сльозою. Я така щаслива, така щаслива, що ти коло мене… в мене все аж кипить у грудях від… щастя… Сідай тут до мене ближче, близесенько!
Михайло (зрушений, обнімає). Голубко моя, серденько! Ти вся тремтиш! Рученятка в тебе холодні, як лід, а з лиця аж пашить…
Катря. Ні, ні! Я здорова… (Дивиться на нього пильно). Який ти гарний, соколе мій! Світе мій, який гарний!
Михайло. Зіронько моя! (Хоче обняти).
Катря (бере за руку). Постой, постой! Дай я на тебе надивлюся, дай надивлюся… щоб ніколи не забути… Брівоньки мої шовкові! Очі мої ясні та прекрасні! Вустоньки мої любі та милі! (Цілує і в очі, і в уста, і припадає до Михайла). Не забуду вас!
Михайло (палко пригортає Ті). Доле моя! Щастя моє! Я тебе кохаю так, як ніколи в світі! Всі вони брешуть!
Не хочу я знати — ні батька, ні матері! З твоєї хати не вийду! Ніхто не розлучить уже нас.
Вікна в хаті починають з цього часу світитися червоним вогнем, котрий до кіндя дії розжеврюється більше.
К а т р я (якось непевно). Любиш? Ой!.. Кольнуло щось під серце!.. Дай мені до твоєї щоки притулитися…
Михайло (з страшною тривогою). Катре! Ти слаба! В тебе гарячка? (Цілує її руки і гріє їх духом).
Катря. Ні, ні!.. Не рушся… мені відлягло. Господи, як хороше, яке щастя! Я не переживу його… (Важко дихає). Тепер уже не… відірве… ніхто мене… до самої смерті. Діждалася-таки і я долі!
Михайло (з жахом). Ти слаба! В тебе губи посиніли… Я побіжу за лікарем…
Катря. Ні, ні! Не пущу тебе! (Пригортається). Раю мій! Осьде ти!.. (Яку хвилину сидить у щасливім забутті, а далі раптом зривається з місця). Ой, смерть моя! Давить мені під серце!
Михайло (піддержує її). Господи! Що з нею?
Катря (ламаючи руки). Ой, давить… давить… дух забиває… Рятуйте мене!!
Михайло (хапає кухоль води). Напийся води… Тітко Горпино! Хто там?
Катря (впускає кухоль; виривається, кидається на авансцену). Рятуйте! Михаиле… я випила… трутизну оту в шкляночці… серце… ох!..
Михайло. Атропін? Пропав я!.. (Рве на собі волосся й кричить несамовито). Хто там? Гей! Сюди! Рятуйте! Отруїлась!..
Катря (вчепилася за Михайла, не пускає його). Не тікай! Не тікай! Христа ради!.. (З криком). Я не хочу вмирати!.. Не хочу! (Непритомно ридає). Таке щастя!.. Не віднімайте від мене!! Я жити хочу! Михаиле, рятуй мене!
Михайло (примочує їй водою голову, прискає). Катре моя! Що ти наробила? І через мене, проклятого!.. Гей! Сюди! (Держить Катрю, що б'ється в його руках, і стукає в вікно, аж вибиває шибку). Хто в Бога вірує!
ЯВА 10
Ті ж і Пашка.
Пашка (вбігає). Що тут таке?
Михайло. Катря отруїлась…
Пашка (сплеснувши руками). Лишенько моє! Там Дмитра ловлять… Панський двір горить… Мати її божевільна бігає!
Михайло. Біжи зараз! Клич лікаря, фельдшера… Кожна хвилина дорога… Рятуйте! Пашка. Я за Павлом… він тут. Михайло. Клич його, Христа ради, зараз!.. Пашка побігла.
Катря. Ой! Дай мені чим дихати… вогнем пече мене… каменюкою давить… Смерть? Уже смерть! (Тиснеться до Михайла і божеволіє). Гуде! Ух, гуде як!.. То виють уже… по мою душу летять… Не дай мене, Михаиле! Нічого не бачу! Де ти? Де ти? Ой страшно!
Михайло (ридає). Я тут, Катрусю! Боже мій, зглянься!
Катря (опускаючись на руках). О-ох! Як же тяжко!.. Ой!.. Несила… не можу вже більше… відпустіть мене!.. Смерть… смерть… (Несамовито кидається на коліна). Мати Божа!.. Прости мені… не дай моєї душі!.. (Хитається).
Михайло (кидається, піддержує). Катрусю! Життя моє!! Опам'ятайся!.. Павло прибіжить зараз!!! Вирятує!!
Катря (б'ється на руках у Михайла). Холод під серце підступає… туман застилає очі… Михаиле! Де ти? Не зникай! Ой!! (Витягується на руках у Михайла. Тим часом чути за вікном голоси й тупотню).
Михайло (спускає її на долівку). Катре! Катре! (Припадає до серця). Не б'ється? Вмерла!! (Відскакує в непритомнім жаху на авансцену праворуч і стоїть каменем).
ЯВА 11
Ті ж, Дмитро, соцькі й люди.
Дмитро (вбігає на останнім слові). Вмерла? Добив-таки! (На хвилину остовпів над трупом; тимчасом соцькі й люди вриваються в хату).
Дмитро (вихоплює ножа й кидається до Михайла). Здихай же, кате!!
Соцькі й люди (кидаються на Дмитра і крутять йому руки). В'яжіть його!!
Дмитро (борсаючись). А! Іроди! Не діждете! (Б'є себе ножем; але як руки йому не вільні, то тільки ранить).
Соцькі. Віднімайте ножа! Сцена така: праворуч — Михайло, скам'янілий; ліворуч — група а Дмитром; посередині — труп Катрі.
ЯВА 12
Ті ж і Павло.
Павло (відчиняє раптом двері, з жахом зиркнувши округ). То така, паничу, ваша поезія"?
Завіса.