Поету – Михайло Старицький

ПОЕТУ

Як ніч насувається туча

І млою небо окрива,

Гуркоче грім, а буря злюча

Дуби з коріннями вирива,

Здіймає, гонить хвилі гори

На почорнілім, лютім морі;

Реве, і стогне, і рида,

І човна бідного гойда

Понад безоднею хисткою…

Пловець, погинеш в боротьбі!

Куди й боротися тобі

З тією силою сліпою? –

Не одного борця вона

Уже поринула до дна!

Під завірюху і негоду

Серед буяння в світі зла

Чи не піти в свою господу,

Чи не зложити й нам весла?

Замовкнути серденько од миру

Й наладнувати свою ліру

Для власних мук, для власних сліз,

Для тайних з-за кутка погріз, –

Бо там на шарварку людському,

Де брат на брата точить ніж,

Де повселюдно йде рабіж,

Там не чутно буде нікому,

Серед гармидеру й турбот, –

Моїх пісень, моїх скорбот.

Ні, тричі ні! Хай краще струни

Порве мій стогін навісний!

Коли кругом в дочасні труни

Борців лягає гурт тісний,

Коли юнацька сила в'яне,

А там сміється щось погане, –

Не про кохання, не про рай,

Поспівче, голосно співай!

Але розваж словами брата,

Що й не виходить із заліз;

Скропи росою твоїх сліз

Криваві рани, що від ката,

Й душі замученій, слабій

Одвагу піснею навій.

Не бійся вражої наруги;

З святим вогнем лини туди,

Де панування скрути, туги

Та віковічної біди…

Співай, ридай і будь готовий

Замість лаврового терновий

Вінець узяти на чоло;

Нехай роздавить тебе зло, –

Але що смерть?.. Хвилинна страта,

А далі – слава голосна…

Той умирати, певно, зна,

Хто зна любити своего брата, –

І за таку тільки любов,

Співець, ти жити будеш знов!

(1882)

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар