Талан (Повністю) – Михайло Старицький

Л у ч и ц ь к а. Ще не знаю… сили нема.

К в я т к о в с ь к а. Краще поберегтись.

К у л і ш е в и ч. Чого там? Удар лихом об землю, та скоком, та боком! (Сіпа її). Ох, ніколи, треба бігти… (Цілує). Тривай, і забула! Ще мені отой гладкий нав'язав до тебе листа… Чи не згубила?..

К в я т к о в с ь к а (постерігши, мімікою). Ну, мені пора! Бувайте! (Хутко виходить).

К у л і ш е в и ч (пошукавши). Ось він, ось!

Л у ч и ц ь к а (чита). Що-о? Що? "Без вас зовсім свободно обійтись можна. З Квятковською піде увесь репертуар… щоб тільки ви заявили…" Я кручу та деру носа?

К у л і ш е в и ч. Що він, белени об'ївся, чи що?

Л у ч и ц ь к а (чита). "Ви за чужою спиною тільки й турбуєтесь своїми сердечними справами" (Рве листа). Та як він сміє таке писати? Яке право має мене ображати? Я ще мало труджусь, я ще мало дбаю? Шкуру з м'ясом здер! (Нервово плаче).

К у л і ш е в и ч. Голубонько! Заспокойся, плюнь на його! Хіба ти у його служиш, хіба йому чим повинна? От проклятий! Ще мені такого листа нав'язав! Коли б знала, кинула б йому в вічі! Це його Катря підстроїла.

Л у ч и ц ь к а. Не може бути… Вона тут жаловалась…

К у л і ш е в и ч. Вір отій пройді!

Л у ч и ц ь к а. А, все їдно! Скажи йому, – я не можу писати, – що я кидаю сцену: хай роздає ролі кому хоче… а хай до мене своїми брудними руками не касається…

К у л і ш е в и ч. Марусю, бога ради, що ти? Ти ж обездолшіх Безродного, безневинного чоловіка.

Л у ч и ц ь к а. Є всьому міра: не можу ж я таких образ зносити.

К у л і ш е в и ч. Цього не буде, швидше полетить Котенко…

Л у ч и ц ь к а. Боже мій! Життя своє оддаєш, кров точиш по краплі – і така вдяка!

К у л і ш е в и ч (обніма). Голубонько, ріднесенька! Та я сама йому за тебе очі видеру… ось побачиш! Я зараз до Безродного. (Виходить).

Л у ч и ц ь к а (по виході). Няню! Дайте мені краплі… там на столику…

В И Х І Д Х

Лучицька і Палажка.

П а л а ж к а (подає). Знов не гаразд?

Л у ч и ц ь к а. Тут дадуть і оправитись?

П а л а ж к а. Та плюнь ти на них, давно кажу… Ось, я й забула, тобі, квіточко, лист… (Шукає довго).

Л у ч и ц ь к а. Од кого ще? (Одставля краплі, не пивши). Од Антона Павловича? Ой, що він? (Розрива трясущими руками). Од його! (Чита). Які палкі слова… вогнем писані… займають серце… зневажене, розшарпане… яке всяк ображати може!.. Няню, яка я безталанна! (Принада до неї, рида).

П а л а ж к а (тривожно). Що з тобою, зозулечко? Чого плачеш? Ох, господи! Образив, чи що?

Л у ч и ц ь к а (нервово, рида). Ні, не образив… а серце порвав, душу збентежив!.. У моє тихе життя, у мій ясний розцвіт талану вкинув заразу…

П а л а ж к а (злякано). Заразу?! Що ти, донечко! Та він тебе без пам'яті коха, він тебе свата тепер.

Л у ч и ц ь к а. Хіба ж то не зараза?! Я чую, що стаю якоюсь мізерією, що моя воля рветься на клоччя… Я не можу перемогти себе…

П а л а ж к а.Та в чім перемагати? Що ти торочиш, дитино? Не розберу… Виходь заміж, квіточко, – в тім і порада!

Л у ч и ц ь к а. Ні, няню: в тім не порада, а зрада!

П а л а ж к а. Свят, свят! Що ти?

Л у ч н ц ь к а. Зрада, зрада!

П а л а ж к а. Яка? Кому?

Л у ч и ц ь к а. Богові! Він мене наділив таланом, а нечистий мене спокуша солодкою втіхою… і я хитаюсь, хитаюсь уже…

П а л а ж к а (хрестить її). Що ти? Христос з тобою! Який нечистий? Шлюб – то світова річ; святе вінчання – од бога… То ж оті твої кіятри – од диявола, то так! Глянь на себе, що з тобою через них сталося? Де та краса, де те здоров'я поділося? Все у цім пеклі згоріло!

Л у ч и ц ь к а. Няню! Се діло велике і чисте: воно наставля на розум людей, проводить високі думки…

П а л а ж к а. І не кажи! І не второпаю, і слухать не хочу! Дворянська, панська дитина – і таке… чисто безсоромний сором і гріх! І щастя тут тобі не буде ніколи! Що тобі з того, що заляскають, – утіха велика? Ну, гостинці ще, як дорогі, то нічого собі, нехай; а то більше віниччя кидають… Тпху на їх, та й годі! (Підходить, ласкає, цілує). Послухайся мене, зірочко, – я ж тебе так люблю, – залиши оте все і виходь заміж за чоловіка поштивого, закоханого; і його ж тобі богом послано… і твоя матінка на тім світі порадується. Заживете собі ладком; буде у вас, як у віночку, в господі; розквітнеш ти знову в розкошах та в божій любові; діточками-янголятками втішатимешся; я їх доглядатиму… Та якого ж ще тобі раю?

Л у ч и ц ь к а (лама руки). Няню, не спокушайте мене…

П а л а ж к а. Та що там на твої примхи вважати! Приведу його… він тут… змагайся сама з ним.

Л у ч и ц ь к а (вслід). Няню! Стійте! Після… Я тепер знервована… (Підбіга до дверей). Не чує… аж побігла! (Вертається і пада в знемозі на крісло). Що ж мені робити? Душа пошарпана… розум в боротьбі слабне… а тут… (на серце) ричить щось: "Щастя, щастя!" (П'є краплі). Та де ж воно? Де воно справді? Чи в широкій славі, чи в схованці власній? Одне тільки ясно, що двом богам служити не можна! Цить же, серце!.. Набік втіхи! (Підводиться).

В И Х І Д XI

Лучицька і Квітка.

Л у ч и ц ь к а (держачись за крісло, хитається). Ви? Ви тут?

К в і т к а. Я.

Л у ч и ц ь к а (важко дише). А як я просила, благала…

К в і т к а. Над силу…

Л у ч и ц ь к а. А мені б то за жарт??

К в і т к а. За що ж? Нащо ж?

Л у ч и ц ь к а. Щоб не піти за вітром… (Силкується перемогти себе). Нема у нас мови… все мертве…

К в і т к а. Стійте, не женіть мене…

Л у ч и ц ь к а (опускається в крісло). Сідайте, Антон Павлович!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: