Талан (Повністю) – Михайло Старицький

П а л а ж к а (подаючи лійку). І не чує, і не бачить! На мене наріка, а сама, горличка, одно журиться…

Л у ч и ц ь к а. Ой няню! То я так… (Жваво), Ну, давайте сюди воду; ось ми підживимо і цих, і он тих. Нам теж крапельку ласки, то й життя загра.

В И Х І Д II

Ті ж і Квітка.

Л у ч и ц ь к а (побачивши, кинула лійку – і до його на шию). Голубчику!! (Цілує).

К в і т к а (обнімає). Зозулько моя! Ну як?

Л у ч и ц ь к а. Скучила, так скучила!..

К в і т к а. Хіба ж я далеко ходжу, хіба надовго? Все дома та дома, аж заснядів.

Л у ч и ц ь к а. То перше було, а тепер усе на полюванні…

К в і т к а. Бо перше пори не було, а тепер настала.

Л у ч и ц ь к а. Може, може!.. Та я така ревнива, що до зайців і до куріп'ят тебе ревную… (Сміється, цілує), Я, може, й обридаю тобі своїми ласками? А? Обридаю?

К в і т к а. Ні!.. А папірос зробила, що я просив? У мене всі вийшли.

Л у ч и ц ь к а. Зробила, зробила… Дай папіросницю – зараз наложу. (Побігла до покоїв).

П а л а ж к а. Ви б, пане, доглядали більше свою жіночку, хіба не бачите, яка…

К в і т к а. Боже мій! Слаба вона, чи що?

П а л а ж к а. Як що? Та чи вона тут господиня, чи наймичка? Ніхто не шанує, ніхто і за жінку вашу не вважа… І мати ваша не признає…

К в і т к а. Но-но! Ви мені тихше! Чим пані недобра? Пересердилась за нерівню – і простила, і приласкала, як мати.

П а л а ж к а. Добре приласкала, що і в двір не пуска, насила шпигів… Он клюшницю… Все забива баки, що мов панич їй був не чужий…

К в і т к а (змішавсь). Не може бути!.. Це вже ти, стара…

П а л а ж к а. А грім мене вбий, коли брешу…

К в і т к а. Ви з нею там посварились, полаялись, так уже й верзете не знать що… А я того не люблю і не повірю, щоб Гаша насмілилась що моїй жінці… Вам слід би для спокою Марусі, коли любите її, все крити од неї, а ви все на очі, все на очі. та ще вчетверо. Це може і мені набриднути, осточортіти, чуєте, осто-чор-ті-ти!

П а л а ж к а. Та чую і бачу, що ти вже підбив моїй горличці крила і з шуляками її заклюєш! (Пішла)..

В И Х І Д III

Лучицька і Квітка.

Л у ч и ц ь к а (прибіга весело). Ось, ось і папіроси, і запалки! Ач, як рівнесенько положила.

К в і т к а. Слухай, твоя няня просто всяку міру переступа своїми привередами та претензіями. Хоч ти їй скажи, що терплять, терплять та й перестануть…

Л у ч и ц ь к а. Вибач їй, голубе: вона стара, звикла бурчати, а тут ще дратують її, ображають…

К в і т к а. Вона з усіма свариться і брехні точить…

Л у ч и ц ь к а (лагідно). Брехень вона не любить, а… їй боляче стане… Їй можна пробачити… Ну, ну!.. я й сама скажу, тільки не суп брівок; не будемо темрити ясного вечора. Нехай бурі і негоди там далі, а ми від них ухилимось в нашім захистку… (Лащиться).

К в і т к а (цілує). Ти все якась екзальтована, тривожна… нудишся…

Л у ч и ц ь к а. Я не за себе тривожусь, ні! Мені тільки й потрібне твоє кохання та віра, що я тобі щастя даю, а решта… Колишнє… все мертве! Тут, коло твоїх ніг, лежить моя доля, все моє щастя!

К в і т к а. Спасибі, голубко, тільки ти брехень не слухай…

Л у ч и ц ь к а. Ні, ні! Я тобі вірю, одному тобі!.. Я певна, що ти маєш і доказ…

К в і т к а (спалахнув). А! Ти за шлюб… Ти мені очі колеш цею певністю?

Л у ч и ц ь к а. Що ти? Ані в думці… Я сама не захотіла…

К в і т к а. То-то ж! При чім же я? Тобі захотілось ції комедії… не знаю для чого?

Л у ч и ц ь к а. Любий мій, невже не знаєш? Та тим же, що мені твоя воля, твоє щастя ближче до серця, ніж моє; я заклялась, що тоді зв'яжу тебе, коли впевнюсь, розумієш, упевнюсь, що не буду тобі каменем…

К в і т к а. Така жертва для мене тяжка, а надто докори. Я думаю, що ти в мені певна, а про матір… її не переробиш… Та, нарешті, пізно і питання ставити: я мушу… і ми перевінчаємось хоч завтра.

Л у ч и ц ь к а. Ні, ні! Це б зняло неславу… Бога ради, про це більше ні слова. Я боюсь, щоб і няня не підслухала, не довідалась, що ми ошукали, це б її вразило смертельно. Схоронім поки нашу таїну, а прийде час… ми поправимо.

К в і т к а. Як знаєш, твоя воля… А тільки мені не натякай: се образа моїй честі. (Глянувши, на дзагарі). Ой-ой, одначе пізно… (Встає).

Л у ч и ц ь к а. Куди ж ти знову? Цілий день не був…

К в і т к а. Хочу збігати з собакою в одне місце… Куріп'ята…

Л у ч и ц ь к а (гірко). Бачиш, як тобі зі мною скучно!.. Стій, стій, це не дорікання… а тільки, що ти собі діла не маєш, а без діла нудно жити на світі…

К в і т к а. Ет, не в тім річ: ти в мені зачепила болючу струну… Правда, нема більшої муки, як почувати в своїх персах ціле море і сили, і жадоби мирові послужити і знати, що тії сили нема куди кинути, нема до чого приладити; упевнятись щодня, що всі шляхи тобі переорані і що сам деякі переорав…

Л у ч и ц ь к а (полохливо). Невже не зміг би служити? І од матері б так не залежав…

К в і т к а. Де? Де? Не дратуй хоч мене! На казенну службу я не піду – нездатен.

Л у ч и ц ь к а (тривожно, з сльозами). Та й я на дорозі…

К в і т к а. Та перестань, з тобою і балакати дружньо не можна: у всьому тільки себе бачиш, тільки себе гризеш і другого дратуєш… Що ж тут такого? (Пауза). У мене ще є надія… Я подавсь до земства і от-от жду одповіді.

Л у ч и ц ь к а. Так ти будеш по земству служити? Як я рада, як рада! Слухай, ти од мене ховався з цим… Розкажи ж, як, що і до чого? Мені хочеться знати всі твої думки, всі твої бажання і мрії, щоб разом жити, одним подихом дихати…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: