Б е з р о д н и й і М а р и н к а (піднімають її). На бога надійтесь! (Всі плачуть).
В И Х І Д VII
Ті ж та Жалівницький, Лемішка й хористи.
Ж а л і в н и ц ь к и й (кладе вінок до ніг Лучицької). На довгий вік! На наше всіх щастя! (Цілує руку).
Л у ч и ц ь к а. Друже мій! Вірний мій! (Обніма).
Ж а л і в н и ц ь к и й. Ось і Котенко… (Дає гроші).
Л у ч и ц ь к а. Спасибі йому… І в його добре серце… Одслужу… (Маринці). Сховай! (Передає гроші).
Л е м і ш к а (теж з вінком). Благодійці нашій!.. Неньці нашій!.. Сонечку нашому!..
Л у ч и ц ь к а (обніма його, не допуска до руки). Таточку мій, ріднесенький! Мені у вас… цілувати руки… Спасибі, спасибі… Стільки мені радості! (Чим далі все більше іритується, швидше диха, дужче захоплюється радістю).
Х о р и с т к и й х о р и с т и (з тортами і рушниками). Од хору з повіншуванням і пожаданням всього кращого, а найпаче здоров'я! (Передають Маринці).
Л у ч и ц ь к а. Спасибі, спасибі!.. І дітки не забули… Всіх, всіх обнімаю… (Цілує їх).
В И Х І Д VIII
Ті ж і Юркович.
Ю р к о в и ч (вбігає весело). Непорівнянній, диві нашій до самої землі! (Цілує руку). Хворобу – набік, ворогів – під ноги, а славою покотить по всьому світі.
Л у ч и ц ь к а. Спасибі! І цей згадав… Тільки ворогів… не топтати… а добром вітати… то їх і не буде…
Ю р к о в и ч. Ну, не кажіть: ось я свого хазяїна як не вітаю – не прибавля копійки на строчку та й не прибавля!
Л у ч и ц ь к а. Уже з своїми… строчками… і мене розсмішив…
Ю р к о в и ч. Ще й не так розсміємось… Ще гопака з вами вшкваримо… Як маму кохаю… А може, й я свого кину… та до вас? (Запримітивши міни, обривається).
Маринка дає знову лікарство.
(Одходить вбік, вийма граматку і почина щось там писати). Материал хороший: два фельетона и три воспоминания.
В И Х І Д IX
Ті ж і студенти.
П е р ш и й с т у д е н т (кладе до ніг Лучицької вінок). Од усіх українців – товаришів вітаю наше сонце, що зійшло і освітило славою рідний край! Хай же воно сяє ще довго і огріває теплом всіх обійдених і задуб-лих! (Цілує шановно їй руку).
Л у ч и ц ь к а. Дякую… всіх обніма… не можу вимовити… радість забиває дух… (Усміхається щасливо, плаче, чаще хапається рукою за серце).
Д р у г и й с т у д е н т (кладе до ніг вінок). От имени товаршцей великороссов приношу дорогому и родному всем нам таланту искренний привет и наилучшие пожелания. Работая на благо возлюбленной родины, выі тем самым украшаете и венок отечественной славы. Живите же и пленяйте нас и наших южных братьев вашей дивной игрой, вашим симпатичным призванием!
Л у ч и ц ь к а (задихається). Надміру… над силу… сьогодні мені щастя… Благодарю… всех, всех… Видите, как я тронута… (Хапа за руку Безродного). Так… ви праві… ось вона, любов… Ось воно… найвище щастя!..
В И Х І Д Х
Ті ж і Кулішевич та Палажка.
К у л і ш е в и ч (з галасом). Зозулечко моя! Сидиш? (Обнімає). Поздравляю, поздравляю з менинами! Будь здорова, як вода, а багата, як земля, а щаслива, як… знаєш хто? (Підморгує). Ось тобі від мене! (Надіває на шию хрест),
Л у ч и ц ь к а. Сестрице!.. Ріднесенька!.. (Обнімає). Не забула… Яка я сьогодні щаслива… Так легко тут… Нічого не чую… Я ще з вами… поживу!
К у л і ш е в и ч. А ось іще кращий подарунок. (Подає листа). Глянь!
Л у ч и ц ь к а (аж здригнулась). Лист? Ай! Од його! (Цілує). Я не переживу такого щастя… Над силу… (Чита).
Безродний і Жалівницький з докором до Кулішевич, що така необачна.
Групіруються круг Лучицької. Вона полулежить в кріслі, вся укрита вінками; тяжко дише, страшно збентежена. Справа і зліва на колінах припали до неї Маринка й Палажка; решта – півколом ззаду; Безродний – посередині. Рецензент упустив граматку і остовпів.
(З останнім зусиллям, стаючи непритомною). Ах, який рай!.. Пише: "Здоров… Лечу до тебе… Тепер ніхто не розраїть… Все життя тобі і твоєму талану… Все моє добро твоїй рідній сцені!" (Цілує листа). Тепер я з ним… (На Безродного). Заживемо… Всіх вас піднімемо… Ах, яке щастя!! Чого ж ви плачете?? Тепер будемо щасливі… Господь зглянувся…
Б е з р о д н и й (через силу). Будемо… будемо…
Л у ч и ц ь к а (блаженно простяга вперед руки). Боже! Яка радість! У грудях дзвенить… Яке щастя огорта… Он і коханий… Летім!.. Як ясно… як сонячно там… Ах! (Зразу роня руки і, звісивши голову, посувається вниз, під вінки).
Ж а л і в н и ц ь к и й. Що з нею?
М а р и н к а (припадає). Не б'ється серце…
П а л а ж к а. Умерла! Дитино моя! (Ридає).
Б е з р о д н и й. Зайшло наше сонце!!
Всі опускаються на коліна.
Завіса тихо спада
[1893 p.]