Талан (Повністю) – Михайло Старицький

К в і т к а. Где письмо? Отдайте мне его!

Л у ч и ц ь к а. Вот оно. (Дістає).

К в і т к а (вирвав). От какого-нибудь поганого актеришки – и у сердца храните… А! знаю, от какого мерзавца зто письмо!

Л у ч и ц ь к а (пошатнулась і ухопилась за спинку стула; коси від руху впали). Не от мерзавца, Антон Павлович, а от честнейшего и преданнейшего мне человека…

К в і т к а (скажено). От преданнейшего? Так у вас там, между зтой… зтой… преданнейшие люди?

Л у ч и ц ь к а (ніби одгонячи образу рукою, а другою за голову). Остановитесь!.. Не оскорбляйте!.. Пощадите!

К в і т к а (ловить слова у листі). А-а! Вот оно: "богорівна", "неспогадана", "верніть мирові дар божий"! Так вот в чем дело? Так зто все была жалкая комедия… водевиль с переодеаанием?.. Вы разыгрывали угнетенную невинность, я получил роль простака, дурачка-буффа, а настоящий герой был за кулисами…

Л у ч и ц ь к а (задихаючись). Остановитесь!..

К в і т к а. Туда вас тянет, туда манит цыганская жизнь, а здесь – тоска, разойтись негде… Обманулись в расчетах… Что ж? Вы здесь не пленница… насиловать воли не будем! (Виходить, кричить вбік). Коня мне!

Л у ч и ц ь к а. Ай!! Бесчеловечно! Безбожно! За что же? За что? (Рида).

В И Х І Д XI

Лучицька і Палажка.

П а л а ж к а (підбіга). Що знов? Що?

Л у ч и ц ь к а (кидається до неї з риданням). Вигнав!.. Дочекалась! І за що? Обридла… світ заступила… в тім і вина! (Лама руки). А! Дайте ж мені чого… щоб я… навіки забулась… Тільки далі од цього місця, далі!

П а л а ж к а. Заспокойся, ріднесенька! Будь вони прокляті, іроди!

Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тікати, тікати звідсіль! Няню! Беріть… тільки мою шкатулку… а їхнього – ні рубця… Підводу найміть…

П а л а ж к а. Та хай їм все завалиться! Я зараз… Тільки надворі горобина ніч.

Л у ч и ц ь к а. Пішки піду! Туча, няню, не така жорстока, як люде: буря порве все, та хоч серця не займе. Грім одразу уб'є, та катувати не буде… А тут катують і не докатовують… Ходім!

Няня її піддержує.

(Вона сливе пада). Боже! (Сповза з рук няні на коліна). Скінчи мої муки!.. Над силу кара, над силу!

Грім, дощ, буря.

Завіса

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Картина 1

Велика на першім плані кімната, зовсім проста. Двері одні посередині, а другі, маленькі, зліва. Шкапи з книгами, нотами і дорогими костюмами. Зліва – писарський стіл; на ньому афіші, тетраді; обік його крісло і стул. Справа навпроти – столик і дзеркало з причандалами для гримировки; при ньому стул, лампи і свічі.

В И Х І Д І

Котенко, парикмахер і потім Безродний.

К о т е н к о. Що се? Новий парик? Нові втрати?

П а р и к м а х е р. У нас же не було на Богдана.

К о т е н к о. А на сотника, на Карася?

П а р и к м а х е р. Степан Іванович казали, що не підходять.

К о т е н к о. Що ти мені з своїм Степаном Івановичем? Щоб, як і він, процвиндритись! Минуло панування : я тут хазяїн, а він у мене слуга…

П а р и к м а х е р. Та я, як прикажете…

Б е з р о д н и й (входить). Чи не подивишся, Юрій Савич, на кін? Чи так обставив?

К о т е н к о. Прийду! А ти огляди мені добре хористок та й других, щоб не вибігали з підкрученими чолками або в туфлях… От там май око, а за моєю фризурою уже я буду сам доглядать.

Б е з р о д н и й. Що таке? До чого се – не розумію…

К о т е н к о. Так, наздогад буряків, щоб дали капусти. Будь ласка, щоб мені зміни в картинах хутко; забіжи ще в суфлерську, – першу сцену викидаю, та не прогав і капельмейстеру про це сказати… Та повертайся моторніше: тра забувати колишнє, а коли робити, дак робити…

Б е з р о д н и й. Хіба я чим схибив? Хіба нехтую обов'язками?

К о т е н к о. Та ні, ні! Я так… Тут нема часу на бесіду: хутше, хутше!

Безродний, знизавши плечима, виходить.

Ну, годі! До пані Лучицької!

Парикмахер виходить.

В И Х І Д ІІ

Котенко і Квятковська.

К в я т к о в с ь к а (вліта шалено). Чого се ви і сьогоднішню, і завтрішню мою роль, мою власну роль, передали Лучицькій? Яке мали право? Нехтувати, топтати мене хочете, га?

К о т е н к о. Уже знов? Яка ти чудна та нерозсудлива! Що ж я маю чинити, коли публіка кричить: "Подавай Лучицьку!" Мені її власною шкурою не учити: вона нам грошики дає, вона нас годує, значить, повинні ми її слухатись…

К в я т к о в с ь к а (вередливо). Ви перше не те кричали: ви не вважали на неї, не вважали на збори, а мені давали ролі, не спиняли мого розвитку.

К о т е н к о. Дурна ж ти: хіба тоді мені що боліло? Чужими боками можна боротись, а своїми дошкуля…

К в я т к о в с ь к а. Поки чужі боки були, так і дихати було вільно, а як прибрав до рук, так тільки про одного себе й дбаєш, зажера ненатлий!

К о т е н к о. Та не кричи, – от наказаніє! Ти б то уже грошей не любиш? Чим більше в касі, тим краще й тобі.

К в я т к о в с ь к а. Не хочу я грошей; я тобі ними в вічі жбурну.

К о т е н к о. А я підберу й заховаю.

К в я т к о в с ь к а. У, огидливий хапуга! За що я загубила свій вік молодий? (Плаче). Нащо віддала скарб свій дівочий?

К о т е н к о. Недержаний трохи…

К в я т к о в с ь к а. Що-о? Що? Та я тобі очі видеру!

К о т е н к.о (одступа). Но-но! Стій-бо! То я про себе…

К в я т к о в с ь к а. Про себе? Ну-ну, пожди! Ти щось починаєш знов подлювати? Поки оте кошеня не прибилося, поти й життя було!

К о т е н к о. Впроголодь…

К в я т к о в с ь к а. Не тобі тільки, кабанюці! А хористки? Не порався хіба з них талани робить? Га?

К о т е н к о. Ну, вже завела! Пішла згадувать… От напасть! От влопався!

К в я т к о в с ь к а. Не бійсь, так од мене не одчепишся! Може, я й сама тобі плюну межи очі, а доти не подарую свого! Знаю, знаю, певно, уже закортіло панії, яку за патли вигнали з двору? Заманулося сухотньої повії? Закохався у дохлу Лучицьку?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: