Талан (Повністю) – Михайло Старицький

К о т е н к о. Та схаменись!.. (Одступа).

К в я т к о в с ь к а (напором). Мовчи! Бачу, бачу! Од того ти їй і потураєш! Перше, як гнав її, – то й незугарна, і неталановита, і приндя, а тепер уже й талан розшукав богорівний?

К о т е н к о. От злигався!.. Та що ти собі…

К в я т к о в с ь к а. Мовчи! Начитуєш? Начитуєш, як мені, поки не стала полюбовницею твоєю?

К о т е н к о. Та одсахнись! (Тіка).

К в я т к о в с ь к а. Мовчи! Начитуєш? У, як піймаю, – начитаю і я!

К о т е н к о. Та… що ти… (Тіка далі).

К в я т к о в с ь к а. Мовчи! Начитаю!

К о т е н к о (у дверях). Тпху! Сатано! Тікати, чисто тікати!

В И Х І Д ІІІ

Квятковська і Юркович.

Ю р к о в и ч (вбіга з галасом). Квіточко пишна! (Цілує руки). Уф, яка прелість! Як розцвіли, як розвернулись! Красуня, богиня! А очі, очі! Найкращі зірки з неба украли… І вас бог не кара?

К в я т к о в с ь к а (важко дише, хоче затаїть гнів). Кара, іменно кара, і кара жорстока.

Ю р к о в и ч. Я помолюся за вас… може, умилосердю небо…

К в я т к о в с ь к а. Ще більш розгніваєте: отакий грішник і буде молитись? Грішника візьми за адвоката, то й сама вскочиш у гріх, а я дитинка манесенька…

Ю р к о в и ч. Манесенька та гарнесенька! Ще ручку, ще й другу! (Цілує). Антик! Я страшенно вам рад, страшенно… І вся публіка… Я тепер уже рецензентом став…

К в я т к о в с ь к а. О?! Цяця! (Опанувавши себе).

Ю р к о в и ч. І Лучицька з вами?

К в я т к о в с ь к а. Та з нами ж… А вам уже тьохнуло серце?

Ю р к о в и ч. Байдуже! Вона актриса – правда; але я сподіваюсь вами тепер тішитись… Гомін дійшов і до нас.

К в я т к о в с ь к а. Не знаю, чи й побачите навіть мене: я тепер більше гуляю… От і сьогодні вільна.

Ю р к о в и ч. Яким робом? Перли не ховають, а показують…

К в я т к о в с ь к а. У нас тепер мода на Лучицьку, і мода найбільше у режисера.

Ю р к о в и ч. Що-о? Не розумію… Хіба єсть чого такого?

К в я т к о в с ь к а. Либонь… Бачите, я помарніла, стала незграбною, худесенькою, манесенькою… Он які руки стали тонюні!

Ю р к о в и ч (цілує вище ліктя). Уф, рученята у вас – аж пече, як торкнешся, як самий кращий єдваб! А самі… Та хай його маму мордує, отут зараз умру – і вас заарештують за душогубство.

К в я т к о в с ь к а. Бідненький Абрамочка! А заступатися за манюню будете?

Ю р к о в и ч. Дайте ножа… Ні, краще – серце, а я й сам візьму ножа і піду всіх різати!

К в я т к о в с ь к а (кокетує). А все-таки Лучицька…

Ю р к о в и ч. Але! Яким побитом вона знов у вас опинилась? Вона ж тоді, по сезоні, зараз повінчалась і поїхала, кинула трупу; ми і в газеті оповістили, і трошки сліз зронили… Я навіть за ті сльози взяв двадцять три карбованці…

К в я т к о в с ь к а. Ну, так ото… побрались і згинули з ока, а ми й забули: граємо собі… Я широко ступила… драматичні ролі взяла і жодної не впустила… Публіка мене прийма – страх, преса озивалась з захватом… А що то ви заспіваєте?

Ю р к о в и ч (наспівує). Кохаю, кохаю і буду кохати…

К в я т к о в с ь к а (заграє). Побачимо!.. Так ото ми й граємо спокійно; коли – геп! – на голову вигнана пані! Тут знайшлись приятелі, підняли на руки і понесли, як дурень торбу. Ну й пішла знов у моду…

Ю р к о в и ч. Цікаві новини! Так вигнав… Од чого? А я сьогодні, зараз, бачив самого Квітку…

К в я т к о в с ь к а (схопилась). Невже? Ви не жартуєте?

Ю р к о в и ч. Бачив, бачив! Спочатку навіть не пізнав його: худий, блідий став, низько пострижений… очі якісь гострі, нехороші… Каже, гарячку виніс…

К в я т к о в с ь к а. Бідний, нещасний!.. Він писав мені… Він мене вважа за найщиршого друга… Ми з ним в останні часи листувалися… Слухайте, приведіть мені його сюди зараз, хоч на хвилину… через бокові двері…

Ю р к о в и ч. Приведу, приведу. Тільки трошки…

К в я т к о в с ь к а (тупа ногою). Зараз, кажу; в ту ж мить! Ви мене не хочете слухатись?

Ю р к о в и ч. Біжу! Лечу! Слова моєї диви – закон! (Виходить в бокові двері і знову вертається). Уфі Яка цяцяна! Уф, яка жижа! (Здаля поцілунок). Сказюсь!

Квятковська тупає ногою; він зника.

К в я т к о в с ь к а (закрива двері). А! Приїхав! Не витерпів? Чи її тільки побачити, чи мене? В листах і до мене промовляв ласкаво і тепло… Побачимо! Ех, якби!.. Ласий шматочок! (Сіда перед дзеркалом). Треба, одначе, причепуритись… Бліда, здається? Проте нічого: від нудьги… Ще підпудритись! (Пудриться). От під очима легесенько підсинити! (Шука). В цього ідола і фарбів нема, тільки руда та сурик. (Підводить карандашем очі).

Г о л о с и (в середні двері). Можна?

К в я т к о в с ь к а (оправившись). Хто там?

Г о л о с и. Раби ваші.

К в я т к о в с ь к а. Які? Вірні чи невірні?

Г о л о с и. Вірні, незрадливі!

К в я т к о в с ь к а. Так увійдіть!

В И Х І Д IV

Квятковська і молодь.

"Сомнительна" молодь – юнаки перший, другий, третій та інші входять. Деякі убрані бідно, а інші в пенсне і в моноклях.

М о л о д ь. Вітаємо наше нове сонечко!

Ш и к а р н и й ю н а к. Привет тебе, приют желанный!

К в я т к о в с ь к а. Здрастуйте, здрастуйте! Ах, які молодці! Повиростали; вусики позначилися; очі зайнялися… З вами тепер страшно й шутковати…

П е р ш и й ю н а к. То на вас страшно й глянути – так погарнішали!

Д р у г и й ю н а к. Якою квіткою пишною стали!

Ш и к а р н и й ю н а к. Заманчивой грезою!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: