Талан (Повністю) – Михайло Старицький

В с і. Вітаємо!

К в я т к о в с ь к а. Спасибі, друзі! Ви мене засоромили. Хвала од таких щирих юнацьких душ… збурює кров… Спасибі! Тільки навряд чи прийдеться покористуватись піддержкою такої славної, щирої молоді: мене чи й випустять? Лучицька все гра…

В с і. А ми будемо голосно правити пані Квятковську!

П е р ш и й ю н а к (тихо Квятковській). Аби контрамарки!

К в я т к о в с ь к а (йому тихо). Будуть! (Всім). Вас не послухають: Лучицька над режисером панує, – вона тут сила… А нас, бідних, затерли…

В с і. Ми за вас заступимось…

К в я т к о в с ь к а. Побачимо… І за слово спасибі! А Лучицька… бог з нею! (Зітха). І мене заїда та й других…

Д р у г и й ю н а к. Ми і Лучицьку осадимо.

Ш и к а р н и й ю н а к. Мы и сегодня ей подчеркнем!

В сі. Ще й як!

К в я т к о в с ь к а. Побачимо, які ви вірні раби! (Учувши легкий стук в бокові двері, здригнула і встала). А тепер гайда! Ані пари з вуст!

В с і. Щасливо! Головами наложимо! (Вийшли).

В И Х І Д V

Квятковська і Квітка, згодом Маринка.

К в і т к а (входить і кладе на стіл бінокль і рукавичку). Здрастуйте! Вона тут?

К в я т к о в с ь к а. Тут, тут… Як я рада вас бачити! Дайте надивитись на вас: так занудилась, так занудилась!

Квітка мовчки тисне їй руку.

Та хіба друзі так вітаються? Гай-гай! Ось як! (Обніма і цілує).

К в і т к а. Ой, ви не вкусите?

К в я т к о в с ь к а. Що ви?

К в і т к а. Тепер страшно… страшно… страшно! Тепер горлиці перевертаються в гадюк, тепер правда – мавпа, намазана мавпа з червоною покрасою… Ха-ха-ха! Бридота! Гидота! Ми її зараз побачимо! Ха-ха-ха! Весело! (Тре руки). Тільки треба, знаєте… (Переміняє тон). Тут стеля не впаде? Ні?

К в я т к о в с ь к а (збентежено). Ні, з якої б речі? Он які мури!

К в і т к а. І мурам не вірте!.. Славна у вас ця сукня… А що, як порветься і спаде? От будемо сміятись, а ви плакати… Правда, і я смішний, правда?

К в я т к о в с ь к а. О ні, ви славнесенький, а не смішний, – цяцяний!

К в і т к а. На афіші нема одміни? Я страшенно злякався…

К в я т к о в с ь к а. Чого? Що сталося?

К в і т к а. Могли спізнитись… Ох, борони боже! Не спізнились?

К в я т к о в с ь к а. Ні, ні… Як тільки ви, друже мій, змінились! Голубчику, як я вам рада, як рада! Слабі були?

К в і т к а. Кажуть… голова боліла… я й постригся… І знаєте, для чого? (На вухо). Щоб не брехали, що у мене ріжки. Брехня, брехня! У мене тут чисто, а там (на серце) порожньо! (Оглядається). Вам можна хоч трішечки вірити?

К в я т к о в с ь к а. Можна, можна! Я вас так… З вашими листами і спала, їх до серця пригортала, колисала, як дитину, – замість вас, мого голуба…

К в і т к а. Не голуба, ні! Яструба, кондора, грифа! Я голубів ненавиджу: дурна птиця, навіки дурна! Голубка по чужих кублах літа, а він тільки крутиться та гуде… Тпху, противний!

К в я т к о в с ь к а. Не всі голубки похожі на вашу: єсть такі, мій соколе, що за милого самі себе вбивають… Тільки на таких не вважа сокіл… Ох, я б моє серце покраяла для пана!

К в і т к а. Для мене? Для мене тільки самого? Не вірю!

К в я т к о в с ь к а. Присягаюсь, мій ріднесенький!

К в і т к а. Не вірю, не вірю! Знов ошукання, знов зрада! А перші де? їх багато, багато?

К в я т к о в с ь к а. Нікого не було; я ще… манесенька…

К в і т к а. Одна тільки вірна була… на цілім світі… та й та… Ми її побачимо?

К в я т к о в с ь к а. Побачимо… Та цур її й згадувати: таке золоте серце занехаяла! Я б із пам'яті її викинула, коли втекла і проміняла на не знать кого…

К в і т к а (хапа її за руку). Проміняла? Таки проміняла, то правда? Ух, як весело, як весело! Слухайте, як серце б'ється. А знаєте чого?

К в я т к о в с ь к а. Не знаю, мій друже!

К в і т к а. Помсти жде; радіє помсті! О, нема нічого солодшого в світі за помсту… Такої втіхи ніхто й ворогу не придумає…

К в я т к о в с ь к а. А я б залишила… погребала б і помстою!.. Чи ви її, може, ще кохаєте?

К в і т к а (спалахнув). Ненавиджу, ненавиджу! От би як її пошматував на кавалки! (Рве рукавичку). Тільки в мене од того голова ще болить і серце… Серце – воно теж дурне: все болить і ниє по тій. А, коли б її побачити! (Дико). З ним побачити! (Б'є кулаком об стіл).

К в я т к о в с ь к а (злякано). Що ви? Заспокойтесь! Почують!.. Ходім краще у ложу зі мною; ходім, будемо дивитись…

К в і т к а. Ходім, ходім! А, моя єдина! Друже мій, який я нещасний! (Стоїть нерухомо, болісно).

К в я т к о в с ь к а. Ходім, ходім, серце! Ви й шляпу забули… (Подає йому). Ходім, там хоч трохи розважитесь! (Уводить).

В И Х І Д VІ

Маринка і Жалівницький.

М а р и н к а (веде за руку Жалівницького). Серденько, я зараз підслухала, що клакери змовлялись шикать Марусі.

Ж а л і в н и ц ь к и й. Невже? Така підлість? І це Квятковська! І знайшлись такі гаспиди, щоб їй підслужитись!

М а р и н к а. Що тут робить? Борони боже, як Маруся почує: це ж уб'є її, – вона й без того слаба!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Уб'є, уб'є!.. Сказать зараз Безродному: у його є багато прихильників з чесної молоді, вони спинять… Послать деяких наших… Я біжу!.. (Побіг).

М а р и н к а. У мене душі нема… Одведи, мати божа!

В И Х І Д VII

Маринка і Лучицька.

Л у ч и ц ь к а (входить). Тут Котенка нема?

М а р и н к а. Ні, тільки я! Сідайте тут, одпочиньте: ви сьогодні надто бліді…

Л у ч и ц ь к а (сідає тяжко коло столу). Неможеться щось, моя квіточко; сили щодня никнуть та никнуть… Чую, що берега вже пустилась…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: