Талан (Повністю) – Михайло Старицький

К о т е н к о. Певно, той одбира, таранкуватий?

Г и р я в и й. Хто його зна? По книгах чисто, а все втрати, збитки… Страшенні розходи!

К о т е н к о. Скажіть!

Г и р я в и й. Управляючий претендує, що первий персонаж бере по чотири свічки при газі і що коньяк та закуски на реквізит ставляться…

К о т е н к о. Скажи тому чорту рябому, щоб він до сцени не плутавсь, бо я його і з паном ковтну!

В И Х І Д III

Ті ж і Юркович.

Ю р к о в и ч (здоровкається на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папіроски нема? Яка, братику, наклюнулась!

Г и р я в и й. Ну?

Ю р к о в и ч (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнійшому й шановнійшому до самої землі!

К о т е н к о (жме руку). Здоровенькі, здоровенькі!

Ю р к о в и ч. І слава, і честь і хвала! Коло каси бійка, в дверях давка, на гальорці галас… Хороше?? Помічаєте, як мене ваші панії нашрубували, – балакаю!

К о т е н к о. І гаразд.

Ю р к о в и ч (кланяється комусь за лаштунки). Барон!.. Князь… І його превосходительство… ого-го! Браво! Браво!

К о т е н к о. Пора б; перше гребали…

Ю р к о в и ч. І се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька!

К о т е н к о. Хто? Як? І це ви кажете щиро?

Ю р к о в и ч. Саме щиро.

К о т е н к о. Лучицька б то світ перевернула?

Ю р к о в и ч. Вона, своїм талантом надзвичайним…

К о т е н к о. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахітник, то йому і бог простить; а коли нісенітницю торочить все ж таки чоловік освічений, який орудує і пером, – так мене злість бере… Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я її штурпаками, то й не пізнаєте! Комік і ансамбль – всьому голова, всьому сила!..

Ю р к о в и ч. А-а! По-ні-маю: ансамбль, комік – вірно! Ансамблева дружня гра… чудо… прелість! Звичайно, розуміється… Коли кругом талани… такого багато… Цілий квітник таланів…

К о т е н к о. Та ви чоловік розумний… Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицької? Я!! Адже як прибилась вона, то всі кричали: де це ви таку дохлятину вискіпали?.. А я пробачив, що в тім дранті є вогник. Скільки серця порвав, скільки душі потратив, а таки розворушив жар і видув вогонь! Тепер-то всі тішаться, а нікому і в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашої праці світові не видко, ми, як кроти, під землею риємось та добуваємо камінь блискучий… І спасибі ніхто не скаже…

Ю р к о в и ч. Що-о? Не може бути! Щоб такої кривди… Ми всі дивуємось… ми, малороси…

К о т е н к о. Ех! Що мир, що громада? Їй нових божків подавай, а старих – під лаву! Та ще надто коли новий божок у спідниці! Тут би преса повинна показати дужим, неп'яним словом, де справжній талан, де всьому ділу основа, – а вона і собі за юрбою: "Лучицька дива, наше сонце!" Тпху! Аж досадно!

Ю р к о в и ч. Так, так! Зовсім справедливо… Ви мені просто розплющили очі… Це зовсім вірний і оригінальний погляд… Я проводитиму… Тільки треба за афіші погодитись.

К о т е н к о. Друковатиму в вас! Та ви придивіться тільки холодним оком, то і талану у Лучицької як кіт наплакав; от у Квятковської природного живця більше…

Ю р к о в и ч. А знаєте, я і сам помічав…

К о т е н к о. Тож-то бо й є! А як оті хвальби нищать талан, псують людину! Просто – погибель одна! Прочита вона, що її похвалили, що їй кадять, – і вже у неї в голові замакітрилось, уже до неї й на козі не під'їдеш: талан! Дива!! Куди ж їй слухати навчителя, – вона самородок, вона сама навчить кожного… і пішла, і пішла… Та замість того щоб вгору, та вниз! А тут іще оті безпері… А! гнав би просто усіх! Треба ж розрізняти розвите дерево, яке не боїться ні дощу, ні сонця, од пуп'янка…

Ю р к о в и ч. Знаєте, ваші думки – їх просто низати на золоту глицю: ми теж сліпі, нам проводаря треба…

К о т е н к о. Конечне. Ходім до моєї уборної… Коньячку пропустимо…

Ю р к о в и ч. З агромною охотою.

В И Х І Д IV

Ті ж і Квятковська.

К в я т к о в с ь к а (вибіга, жартливо). Ось і я, гоова!

К о т е н к о. Чудесно. Ану, яка?

К в я т к о в с ь к а. Роздивляйтесь, пане отамане!

К о т е н к о (до Юрковича). А що, славна в мене донечка Катруся?

Ю р к о в и ч. Очі сліпить.

К в я т к о в с ь к а. То ви через Лучицьку осліпли, та других і не добачаєте…

Ю р к о в и ч. Коли та сліпить, так панна геть вийма очі… і підеш старцем навіки…

К в я т к о в с ь к а. Чуєте, пане отамане, як мене хвалять; правда, я славна?

Ю р к о в и ч. Антик!

К в я т к о в с ь к а. А пан отаман все лається, все допіка, що не хутко вбираюсь, що не гаразд, не до ладу… і що мені нічого не личить… що я така незграбна, така негарна! (Копилить губки).

Ю р к о в и ч. І ви такі несправедливі? Ай-ай-ай! Не вірте йому – ви самий смак!

К в я т к о в с ь к а. Ага, он яка я! Цяця! Чуєш, отамане? А ти все лаєшся! (Крутить його).

К о т е н к о (гладить по голівці). Люблю, як душу, а трясу, як грушу.

К в я т к о в с ь к а. Трясти – фе! А любити – цяцяно! У, яка я щаслива, як мені весело! (Б'є в ладоші, крутиться і пригортається до Котенка). Отамане пузатенький! Яка я тонесенька перед ним, мов хмелиночка! Аж ніяково!

Ю р к о в и ч. Ну, яка пишна дитьо, яка чудова квіточка, аж страшно! (Проходить і перешіптується з Гирявим).

К о т е н к о (підходить до Квятковської). А ви таки справді гарнесенькі, славнесенькі (гладить їй руку) і мені дуже до вподоби.

К в я т к о в с ь к а (зазира в очі). Дядя ще й закохається?

К о т е н к о. Ой-ой! Ще й як! Ви мене знаєте… А коли закохаюсь – і душу свою за вас положу… І Катруся оттак піде вгору…

К в я т к о в с ь к а. Аж сукні буде тра надтачати?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: