Талан (Повністю) – Михайло Старицький

К в і т к а (не при собі). Ні, не буду!

К о т е н к о

Подалі, геть! Від пані ляхом тхне

І щоки ще палають од цілунків.

Л у ч и ц ь к а

Я не виновна…

К о т е н к о

Силою б то взяв?

Л у ч и ц ь к а

О, гвалтом… Я… боролась до загину…

К в і т к а. Неправда!

К в я т к о в с ь к а. Цс-с! (Удержує його).

К о т е н к о

І обняла ляха

Зрадливою, продажною рукою?

Л у ч и ц ь к а

О боже! Ні! Яка страдниця я!

(Більше запалюючись).

Мене взяли як бранку до світлиці,

Сторожею обставили мене,

Щоб не могла на себе зняти руки…

О, скільки сліз я нишком пролила

І скільки мук пережила, мій орле!

К о т е н к о

Подумаєш, як настраждалась, – страх!

На ласощах…

К в і т к а (голосно). Ха-ха-ха-ха! То мавпа з червоною покрасою! Ха-ха!

2-е к р і с л о. Тихше!

Ю р к о в и ч. Скандал!

Г а л ь о р к а й а м ф і т е а т р. Отыщите пьяных! Ша!

В ложу входять капельдинер і поліцейський чиновник. Квятковська одводить і щось шепче йому.

Л у ч и ц ь к а (оглядається). Сміється хтось… знайомий голос… Боже!

С у ф л е р (вголос).

Аж десять днів, аж десять…

Л у ч и ц ь к а (страшенно збентежена, але бажа ще побороти себе)

Днів… невже?!

Аж десять днів і ріски в рот не брала…

К о т е н к о

Не видко щось по панії поста!

Л у ч и ц ь к а

Мене, слабу, без пам'яті звінчали…

К о т е н к о

Ну й розговілись, значить, зараз…

Л у ч и ц ь к а

Ох!..

Хоч пошануй мене, вельможний пане!

Ніхто мені там не подав руки…

Я день і ніч Богдана виглядала,

Щоб визволив нещасну із тюрми…

К в і т к а (виривається, кричить). Брехня, брехня!

К в я т к о в с ь к а. На бога!

А м ф і т е а т р і к р і с л а. Тихо, тихо!

Л у ч и ц ь к а. Де? де? Він тут! (Озирається тривожно).

К о т е н к о (в куліси). Спинить скандал.

Г а л ь о р к а. Ша, ша!

С у ф л е р (голосно).

Я думками тебе шукала!..

Л у ч и ц ь к а. Боже! То він… шукала… ним жила… (В ложу, з сльозами).

Я думками тебе шукала всюди,

Я серденьком з тобою лиш жила!

К о т е н к о

Може, з Тимком?

К в і т к а (скажено, не звертаючи на Квятковську уваги). Ні, ні! А з Жалівницьким!.. Не вір змії!

Л у ч и ц ь к а. Ай, що се?

К в я т к о в с ь к а (показавшись Лучицькій). Ха-ха-ха! (Вибіга).

Л у ч и ц ь к а (непритомно). Вона, вона там! З ним! Наді мною сміються, глузують… Ай, рятуйте!!

Разом

К о т е н к о (в кулісу). Завісу! (Потім тіка).

Г о л о с и (за куліси). Робочі! Де вони?!

Г а л ь о р к а. Лучицька! Ш-ш, ш-ш!!

А м ф і т е а т р. Лучицька, браво, браво!!

К р і с л а. Тише! Продолжайте!

К в і т к а. Вона мене дурила, дурила!!

В ложі показується поліцейський, начина тихо умовлять Квітку.

Л у ч и ц ь к а (нервово, істерично, а потім несамовито). З нею! Укупі з нею?! Мало назнущались, так іще тут привселюдно зняти на посміх, на публіку поставить? Це панський вчинок!.. Я довірила вам свою душу, свою честь… А ви все потоптали ногами і вигнали мене з хати, як негідь, як покидьку… Це панський вчинок! Ще з полюбовницею мене банітувать прийшли! Ай, пане, та чи є ж що нижче, що підліше на світі?! (Рве навіжено собі волосся, хапається рукою за горло, за серце).

В ложу знову приходять два служителі і разом з поліцейським беруть Квітку.

К в і т к а (борючись, кричить). Сюди! Беріть її! Вона втекла до полюбовника! Зрадила, гадина! Вона висушила мій мозок!

Його виводять.

Жалівницький вибіга на сцену і піддержує Лучицьку; вона б'ється на руках.

К р і с л а. Занавес, занавес!

Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш, вон Лучицьку!

А м ф і т е а т р. Браво, браво!.. Вон ложу!

Ж а л і в н и ц ь к и й (з кону). Доктора!

Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш! Вон Лучицьку! Продолжать! Квятковську!

Л у ч и ц ь к а (вирвавшись з рук Жалівницького, на передній). Женіть!.. Сльози лила… Кров точила… для вашої втіхи!.. А тепер… плюйте на мене – для втіхи! Бийте – для сміху!.. Топчіть на регіт!… Хіба в актриси є серце, є честь?? Нема, нема!! Вона бездушна забавка, вона запроданка ваша! (Пада на руки Жалівницького).

Завіса

ДІЯ П'ЯТА

Убога, але чиста кімната. Прямо – двері; направо -два вікна, наліво – кровать, заставлена від дверей ширмами. На вікнах спущені фіранки. Ззаду, при образах, лампадка. Направо, за вікнами, ще маленькі двері.

В И Х І Д І

Палажка, Маринка, Лучицька (спить).

П а л а ж к а (дивиться на Лучицьку, що спить). Ох-ох-ох! Нема вже нашої Марусі, тільки тінь одна: тане вона, як віск!

М а р и н к а. Тане, бабусю, тане. Як стривожили її тоді на спектаклі, як упала і залилася крів'ю, – ледве сюди донесли.

П а л а ж к а. Господи, боже мій! Що вона їм учинила, кого зобидила, моя дитиночка, моя упадниця, що так жорстоко… (Плаче). Зарізали, зарізали!

М а р и н к а. Бог покарав і злобителів. Квятковську обікрали, Котенко горить, а Квітка в жовтий будинок улучив: того ж таки вечора збожеволів…

П а л а ж к а. Прости йому боже, а на душі у його великий гріх, а надто у тії пані, його матері…

М а р и н к а. Од неї оце листа одібрала Маруся.

П а л а ж к а. Що ж ота пані їй пише?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: