Талан (Повністю) – Михайло Старицький

М а р и н к а. Добре. (Підніма).

Л у ч и ц ь к а. Ах, як гарно! Яке сонечко ясне та веселе! Підведи мене, посади коло вікна: мені так хочеться на божий мир глянути!

М а р и н к а. А ви не втомитесь?

Л у ч и ц ь к а. Ні, ні! Мені сьогодні дуже легко… і серце перестало боліти… Переведи тільки мене до вікна…

М а р и н к а. Стійте ж, я крісло поставлю (ставить до вікна) та накрию ще вас теплою хусткою, отак! А тепер беріться мені за шию…

Л у ч и ц ь к а (встала, хитається). Ой, хата крутиться…

М а р и н к а. Бачите!

Л у ч и ц ь к а. Ні, тепер легше… То зразу якось в голові загуло.

М а р и н к а. Ну, держіться ж міцно! (Веде).

Л у ч и ц ь к а. Бачиш, сама іду… О, я швидко видужаю! (Цілує).

М а р и н к а. Ну, сідайте ж тихенько; я ще подушечку підложу під спину. (Кладе). Добре сидіти?

Л у ч и ц ь к а. Добре, добре! Маринко, голубонько, одчини ще й вікно!

М а р и н к а. Боюсь, щоб, бува, вітрець не пройняв!

Л у ч и ц ь к а. Ні, надворі тихо. Он бузок увесь розвивсь, а листом ані колихне… Можна!

М а р и н к а. Та воно надворі аж душно, а ви все-таки накрийтесь хусткою! (Одчиня вікно).

Л у ч и ц ь к а (диха коротко й часто). Ах, ах! Яке пахуче, тепле повітря… Аж дихати легше… Аж лоскоче… (Розгляда). Он на грядках і черевички зацвіли, і зірочки мріють… а собача рожа як вигналась високо, – пишається! Садочку мій любесенький! Так би й полинула… А то хто там?

М а р и н к а. Наші хористки. (Кричить). Агов! Сюди!

Л у ч и ц ь к а. Нехай квіток…

М а р и н к а. Стійте! Нарвіть квіток…

Л у ч и ц ь к а (вигляда). Он троянда, а далі ген любисток, канупір, зірочки… (Голосно). Та наламайте бузку! (Закашлялась).

М а р и н к а. Що ви? Бога ради! Кричать проти вітру… Щоб знову жила… (Зачиня вікно).

Л у ч и ц ь к а. Не буду, більше не буду!

М а р и н к а. Коли хоч раз крикнете, то зараз положу…

В И Х І Д IV

Ті ж, і Рябкова, й Богданиха.

Р я б к о в а й Б о г д а н и х а (вбігають з букетами, з квітами й з начатим вінком). Віншуємо, віншуємо нашу ненечку! (Дають букети).

Б о г д а н и х а. Уже сидите? Слава богу! Дай боже здоров'я й здоров'я!

Р я б к о в а. І здоров'я, і щастя, і всякого добра! (Цілує у Лучицької руки).

Л у ч и ц ь к а (обніма їх). Спасибі, мої діточки любі, за пам'ять, за ласку, за щире бажання! Уже мені далеко краще… уже сиджу, а швидко й ходитиму… (Любує квітами, нюха).

М а р и н к а. Дав би господь! Ану висипайте квіти… А бузок я в воду поставлю…

Л у ч и ц ь к а. Ах, які квіточки, які милі. Як пахнуть, а надто троянда…

М а р и н к а. Дайте я вам от сюди приколю її.

Л у ч и ц ь к а. З любистком, з любистком: я хочу, щоб мене любили… Отак! І бузку мені дай, щоб не забували… Я так бузок люблю!

М а р и н к а. Нате, нате!

Л у ч и ц ь к а. А цей віночок ми докінчимо; поможіть мені! (Почина з Богданихою радісно плести).

Р я б к о в а (в стороні, Маринці). А що, як їй?

М а р и н к а. Лікар каже, якби спокій їй повний та теплі краї… то ще б була надія, а то нема ради. (Утира очі).

Р я б к о в а. Жалібниця наша! Заступниця наша!

Л у ч и ц ь к а (зневірно). Про що ви там шепочетесь? Про мене?

М а р и н к а. Ні, то вона мені новини розказує, та аж насмішила до сліз. (Штовха ліктем Рябкову).

Л у ч и ц ь к а. Розкажи й мені!

Р я б к о в а. Та то вчора Квятковська хотіла похвастатись вашою пісенькою – "Прудиусом"; товкла її, товкла, та все ні в тин ні в ворота – судариня криворота! А таки наважилась співати… Ну й утяла ж до гапликів! Музика – одне, вона – друге… ні тпру ні ну! А все ще дметься… аж поки з гальорки не крикнули: "Годі!"

Л у ч и ц ь к а. Невже їй трудно? Такий простий мотив… (Почина наспівувати)

Як поїхав мій миленький до млина, до млина,

А я собі Прудиуса найняла, найняла і т. д.

Спочатку співа боязно, тихо, з паузами, а потім з запалом… поки не схопилась за серце, з задишкою, аж закашлялась.

М а р и н к а (хотіла раніш спинити, та Лучицька очима просила дозволить їй). Боже мій! Кашель! Задишка! Що ви наробили? Води, води напийтесь!

Л у ч и ц ь к а (ледве вимовля). Мікстуру…

М а р и н к а (дає). Лишенько тяжке! А казали, що слухатиметесь… Так-то ви хочете стріти свого любого?

Л у ч и ц ь к а. Не буду, не буду! Так захотілось… згадати минуле… і похлинулася… Мовчатиму!

Б о г д а н и х а. Ви мовчіть та дивіться! Ось і вінок буде зараз готовий…

Лучицька мовчить, важко дише і мімікою показує, щоб їй наділи дукач і намисто, її наряджають. Взагалі в мімічній грі спочатку видно, що вона стражда, хапається за серце, за груди, а потім їй муки стихли, і вона уже мімічно гра з дитячим усміхом.

Ось і віночок готовий! Бачите, який славний? От і надінемо! (Надіва). Як вам в йому любесенько!

В И Х І Д V

Ті ж і Палажка.

П а л а ж к а. Сидить уже дитиночка моя, прибирається? Мати божа, учула ти молитву мою!

Л у ч и ц ь к а. Ай! (Обніма няню).

П а л а ж к а. Ріднесенька моя, ось просвірка тобі з часточкою за здравіє! Молилась за тебе і в монастирі, і тут…

Лучицька цілує її, показує, що мусить мовчати, бо Маринка говорить заборонила; показує, як вона любить няню, і на ноги показує, що няня для неї натрудила.

Що там ноги, що мої кості? Аби ти, моє янголятко, була здорова… І будеш – я знаю, що господь зглянеться на наші сльози!

Лучицька показує жестами, що вірить в бога, цілує проскуру, просить няню присісти відпочить, а потім вона мов і поговорить з нею. Проскуру передає, щоб коло ікони поставить. Палажка кладе, іде поуз, і, глянувши на Лучицьку, махнула в розпачі рукою, і з риданням пішла в бокові двері.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: