В И Х І Д XIV
Ті ж і хор.
Г и р я в и й (розставляє хор за лаштунками). Панове, будьте ласкаві, ані писніть! Уваги найбільше: ви ж починаєте за кулісами… так щоб разом, по одному маху… Та, бога ради, ані пари з уст… Котенко лютий – всіх розпудить. Дивіться всі на мене – і вмент! (Обходить і прислухається до суфлера).
Р я б к о в а (впереді). А що, знайшла кватирю?
Б о г д а н и х а. Знайшла, та така…
Р я б к о в а.А що в місяць?
Б о г д а н и х а. Вісім за паскудство…
Р я б к о в а. А нам і борщ чудесний дає з бараниною, з салом.
П е р ш и й х о р и с т. Ну й голова, аж крутиты
Д р у г и й х о р и с т. Довго кружляли?
П е р ш и й х о р и с т. До світу… Ні, аж до обід!
Д р у г и й х о р и с т. А рябий всю получку процвиндрив!..
Спочатку ближні, а далі й усі розсміялися. Саме тоді Гирявий махнув: одні вступили, другі спізнились, треті почали іншу пісню. Вийшла кацен-музик.
Г и р я в и й (схопившись за волосся). Ай! Зарізали!!
Хор так і пішов, а на кону вже поправився.
В И Х І Д XV
Ті ж і Котенко.
К о т е н к о (після добрих оплесків і криків "браво" виходить усміхаючись). Ага! Прочумались-таки! (Знову виходить). Ні, публіка в театрі інтелігентна! (Гирявому). От сьогодні хор добре вступив. Спасибі! (До хору, що ввійшов). Молодці, хлопці! (Квятковській). Ну, моя квіточко, заткнім лихо за пояса та на злість ворогам… Ну, боже благослови! (Возлагає руку).
Квятковська вибігає з легеньким оплеском.
О? І єсть!
К у л і ш е в и ч. Чого ви на мене визвірились?
К о т е н к о. Хе-хе-хе! На вас і визвіришся, як вищирите зубки…
К у л і ш е в и ч. Атож: не кладіть пальця в рот…
К о т е н к о (гладить її по плечу). Кусаний уже, моя люба!
К у л і ш е в и ч (виходячи на кін). Отак краще: ласкаве телятко дві матки ссе…
К о т е н к о (вслід). Мені, бідному, хоч би одна, та добра!
В И Х І Д XVI
Котенко, Лучицька, Кулішевич, Квятковська, Гирявий та хо р.
К о т е н к о (зачувши грімовий оплеск). А! Це знов отій примадонні? От каторжна, гадюка чортова! (Знову грім). Розчавив би, щоб і між ногами не плазувала! (Знову оплески). Тпху! Пропадіть ви пропадом! (Іде сердито до уборної, зрива парик). Які се ти мені парики даєш? Просто рощитать, та й уже!
Лучицька виходить з букетом. Крик за лаштунками: "Лучицьку, Лучицьку!" З-за лаштунків виходить Кулішевич, Квятковськаі хор.
(З уборної). Квятковська, на вихід!
Г и р я в и й. Лучицьку кричать.
К о т е н к о. І Квятковську – я чую. Випустіть двох.
Г и р я в и й. Лучицька і Квятковська, на вихід! Даю!
Виходять. Крики: "Браво! Лучицька, Лучицька!" Дехто: "Котенко!"
Лучицька і Котенко!
Виходять. Крики: "Браво, браво!! Лучицька Solо!"
К о т е н к о (хмуро). Випустіть її, та й годі! Більше ні разу! Готуйте картину! Дзвінок!
Г и р я в и й. Лучицька! Даю!
Страшний оплеск і крики.
Л у ч и ц ь к а (з букетом і вінком іде до уборної). Ху, утомилася! Голова горить… серце ниє… мов пережила страшну годину… А проте і втіха тремтить… {Маринці, що за нею увійшла). Води мені, голубко, і одеколону.
На кін виходить і публіка розмаїта.
В И Х І Д XVII
Ті ж та Антипов, Юркович та молодь.
А н т и п о в (пробираючись важно до уборної 1-ї). Прекрасно! Чудесно! Ансамбль превосходныq!.. Все на своих мостах… Одобряю, одобряю. (Подає на ходу Котенку і Кулішевич руку).
Ю р к о в и ч (вийшов з дальньої уборної, хитаючись). Неподражаемо!.. Антик! Мы малороссы! Рrachtvoll!.. Сharmant Delicieux!* (*Чудово! (Нім.) Прекрасно! Чудово! (Франц.)) И все не она, а мой друг Котенко… потому – крот… и Гирявый, ура!!
Г и р я в и й (сіпа). Що ти? Антипів он!
Ю р к о в и ч. О? Громовержец!.. Испаряюсь! (Ховається).
А н т и п о в (у дверей № 1). Можно?
Л у ч и ц ь к а. Войдите.
А н т и п о в (входить). Великолепно! Очаровательно! Вы целая прелесть! Ручку, ручку позвольте!
Л у ч и ц ь к а. Вы довольны? Очень рада. А я боялась, что будете бранить… я сегодня как-то расстроена…
А н т и п о в. Вы сегодня восхитительны, моя дива! За одно только журю и буду журить: грех, большой грех! Для такого таланта рамки малы; он рвется из них, а они давят… Мелко, мелко для вас! Поймите зто! Пора на широкое, могучее море!
Л у ч и ц ь к а. Море пустынно й нелюдимо, на нем и затеряться, и утонуть легко; родная ж речка с зелеными вербами и безопаснее, и симпатичнее.
А н т и п о в. Полноте ребячиться; вам и моря мало… океан вас ждет безбрежный… Нет, я теперь от вас не отстану…
Л у ч и ц ь к а. Я хоч й робка, но упорна…
М о л о д ь (входячи). Непорівнянна! Пишна! Богине наша! Браво!! (Аплодують).
Л у ч и ц ь к а (розчулено). Дякую, дякую, мої любі! Спасибі, голуб'ята, за щирість! Нате вам на спогад! (Роздає з букета квіти).
Всі цілують їй руки.
В с і. Спасибі! Слава! Слава!!
А н т и п о в. Ну, теперь и меня придавят… Эх,юность горячая, – завидно!.. Пропустите хоть ветерана! (Пробирається).
К о т е н к о (в двері). Господа, полиция запрещает… Прошу вас! Зто беспорядок… Сейчас начало! (Гирявому). Давайте занавіс. (Сердито своїм). Завела чисто содому!
К в я т к о в с ь к а. Ще й не те заведе!
К о т е н к о. Господа, прошу очистить сцену!
Метушня. Дзвінок. Всі виходять. Котенко і Квятковська – за лаштунки.
В И Х І Д XVIII
Лучицька та Квітка.
Л у ч и ц ь к а (тре собі одеколоном виски). Як дрижить у мене все… Яка радість, яка втіха висока!.. Якого ж ще раю? Одваги, Марусю, більш одваги і сталості! І доля нас не злама! (Виходить на передкін).
К в і т к а (підбіга з букетом). Царице моя! Провідна зоре! Ви окували мою душу, сп'янили…
Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тихо, бога ради… Ні слова, Антон Павлович, ні згука! Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось…
К в і т к а. Чому не вернутись, чому?
Л у ч и ц ь к а. Шляхи наші розійшлись.
Г и р я в и й (підбіга). Ваш зараз вихід.
Л у ч и ц ь к а. Чуєте? Он що зове і тягне мене! Он чия тепер я рабиня! (Показує рукою на кін).
Квітка схопився за голову.
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Середина розкішного покою в готелі. Двері просто – вхідні, направо – до кімнати. По стінах вінки; на столах і усюди багато коштовних речей.
В И Х І Д І
Палажка, Марина, потім лакей.
М а р и н к а (за чаєм). Сьогодні Маруся краще спала, а то ті дві ночі ані на крихітку: то руки лама, то уставиться і дума щось, дума, ані озоветься.
П а л а ж к а (п'є з мисочки). І що їй сталося? Чи не зобидив хто? А може, наврочив? Так ні: всі забігають, навідують, і великі й малі, – всі зажурилися…
М а р и н к а. Ох, не всі, не всі: Квятковська аж скаче, та й Юрій Савич радий, помічаю.
П а л а ж к а. Ох, оті кіятри, пропади вони пропадем! Тільки з чортами єднання. Всяк тобі з ними наклада. Примажеться, прибереться і почне перед миром ламатись: і регочеться, і співа, і танцює, і плаче, і репетує… А ті радіють, гукають, ляскають… один гріх і спокуса! (До лакея, що стукнув дверима). А ти не грюкай дверима!
Л а к е й. Невозможно основательно ногою: руки заняты-с.
П а л а ж к а. Принеси масла й сметанки.
Л а к е й. Сметаны нетути.
М а р и н к а. Не сметаны, а сливок.
Л а к е й. Сливок? Понимаем; сейчас. (Виходячи). А то сметаны! Сметана одно положение, а сливки другое.
П а л а ж к а. А сливки в нас на дереві ростуть! От ще вовна! Ти йому по-християнськи, а воно тобі зуби скалить!
М а р и н к а. Ситниці нема, а Маруся любить з маслом… Збігаю та куплю. (Одягається й іде).
В И Х І Д II
Палажка і лакей.
Л а к е й (приносить сливки). Извольте-с; материал первого сорта.
П а л а ж к а. Ще хвастається. (Розгляда). Оце первий сорт? Охота по цих городах їздити та клопіт на голову брати!
Л а к е й (виходить). Известное дело: деревенщина – репа, а город – фантазия!
П а л а ж к а. Тпху на твоє пір'я!
Стук у двері.
Хто там? Тихше? Чого ви, пане? Вона просила, щоб їй покій дали.
В И Х І Д III
Палажка і Квітка.
К в і т к а (в дверях). А як їй, няню, голубочко?
П а л а ж к а. Мов краще б то, а то так налякала!
К в і т к а (переходить в кімнату, поблиз дверей). Няню, вірте, я ці три дні трохи рук на себе не зняв: сюди прибіжу – не пускають, питаюсь у того, другого – ніхто нічого певного не зна, в театр кинусь – там тільки шиплять, іроди, та брехні точуть, та зуби скалять…