П а л а ж к а. Там так-таки! А вам же, пане, що? Запалились, і тепер з розуму зводить? Так і не пущу тебе до неї, не допущу.
К в і т к а. Няню, ріднесенька, тепер не те, тепер я гину. Порадьте ж мене, чим мені в Марії Іванівни ласки добути? Я по щирості… жоною, перед богом жоною хочу узяти…
П а л а ж к а. Коли з богом, по щирості, то друге… Тільки як матір ваша – чи згодиться? Пані велика! (Переходячи в супротивний бік від кімнати Лучицької, на передкін).
К в і т к а. Мама мене любить… я один… не одмовить… Звичайно, тільки театру не дозволить.
П а л а ж к а. Та за це ще подякувати; а я боюсь, щоб не збаламутили дитини, бо я за мою ягідку сама оцими старими руками задавлю всякого…
К в і т к а. Та я росі на неї впасти не дам!
П а л а ж к а. А глянь мені у вічі, кажи правду, як на сповіді.
К в і т к а. Кохаю, няню, не тямлюсь навіть… Тільки вона мене… ох, горенько тяжке! Скажіть мені, сивесенька, може, вона кого коха… Отого Марка… не помітили?..
П а л а ж к а. Господь її зна… так ні, ні! Марко, справді, і перервався б за неї… а вона, кілько раз чула, каже йому, що має за брата, за друга, та й годі… Так,так!
К в і т к а. Нянечко, лелечко! Ви одживили мене… Я б і птичого молока для неї дістав.
П а л а ж к а. Птичого? Що то як молодий хлопець запалиться, та ще панич: цілий світ кида під ноги, а потім і шматка хліба жалує…
К в і т к а. Нехай на мене всі напасті і лиха, коли я яку кривду вчиню! Поможіть мені тільки, бабусю, поможіть, голубочко: ви як мати їй, ви можете порадити… Нехай хоч пустить мене, хоч дозволить перекинутись словом…
П а л а ж к а. Скажу, скажу. Вона добра дитина: не бійся, соколе, та богу молись, то все вийде на добре.
К в і т к а (цілує її в голову). Бабусенько! Озолочу… вік за вас молитимусь…
Л у ч и ц ь к а (із спальні). Хто там?
П а л а ж к а. Та то я… Іди з богом! Тихо!
К в і т к а. Передайте їй до рук. (Дає листа).
В И Х І Д IV
Палажка, Жалівницький і Маринка. Жалівницький в дверях спіткався з Квіткою і скам'янів.
Ж а л і в н и ц ь к и й (няні). Чого ви, бабусю, панича отого пускаєте? Адже заказано?
П а л а ж к а. А ти мені що за хазяїн?
Ж а л і в н и ц ь к и й. Таж Маруся слаба… її турбовати не слід.
П а л а ж к а. Не вчи, не вчи! Бач, "чого пускаєте, стурбують…" А сам чого рипаєшся? Коли нікого, то й сам не ходи…
М а р и н к а (спалахнувши). Як? Щоб Марк Карпович не приходили? Що ви, няню? Марусі вони та і всім…
П а л а ж к а. А надто тобі – нема й ріднішого.
М а р и н к а. Няню… як таки…
П а л а ж к а. А так: шила в мішку не втаїш, а тільки не в своє діло втручається… Чого пускаю? Діло єсть, то й пускаю: мені Маруся не чужа…
Ж а л і в н и ц ь к и й. Няню, пробачте; я не хотів вас образити; я знаю, що ви Марусі за матір…
П а л а ж к а. То-то ж! А то: чого пускаєте? Діло єсть, то й пускаю…
Ж а л і в н и ц ь к и й. Та не вірте отим розбещеним панам…
П а л а ж к а. Чом не вірити? Чоловік поштивий, статечний… Чого пускаєте? Того, що хочу…
Л у ч и ц ь к а (з кімнати). Няню, що там?
П а л а ж к а. Зараз, зараз іду! (Бере сукню і йде). І ти чоловік добрий, нема що… А то "чого пускаєте"?
Ж а л і в н и ц ь к и й. Бурчить-таки; зобидилась…
М а р и н к а. Няня як розсердиться чим, то нешвидко втихомириться… і вже тоді не спиниш – що слід і що не слід скаже: хоч би й про мене…
Ж а л і в н и ц ь к и й. Хіба вона видумує про вас?
М а р и н к а (засоромилась). Ні, не те… але для чого? Кому інтересно? Мало що в кого не болить!
Ж а л і в н и ц ь к и й. Хороше у вас серце… (Хоче вийти).
М а р и н к а. Куди ж ви? Маруся зараз вийде…
Ж а л і в н и ц ь к и й (глянувши на дзигарі). Репетиція швидко: спізнюсь.
М а р и н к а. І мені б треба: Марусі ліпше…
Ж а л і в н и ц ь к и й. Слава богу. То й ходім.
М а р и н к а. Так я зараз! (Побігла до кімнати).
В И Х І Д V
Ті ж і Юркович.
Ю р к о в и ч (вліта). Що? Як? Нічого? Га? Нема… Отруїлась?
Ж а л і в н и ц ь к и й. Чи ви не сказились? З чого б же вона, борони боже…
Ю р к о в и ч. А знаєте, всякого бува… пригода… чоловік часом не сподівається, і раптом – пуф!
Ж а л і в н и ц ь к и й. Остатнього завжди стерегтись треба і держать язик за зубами…
Ю р к о в и ч. Що зуби – пусте! Але в чім непорозуміння? Какой мотив атого таинственного исчезновения: закулисный или личный? Чи привереди, чи слабість, чи…
Ж а л і в н и ц ь к и й. Ви найкраще зробите, як дасте Марії Іванівні спокій, найкраще – і для неї, і для себе…
Ю р к о в и ч. Вибачайте, я хутко, не забарю часу… я нишком… В городе, знаете, разнеслись слухи, странные, неприятные…. даже, если хотите, двусмысленного чего-нибудь. Кому же их проверить и исправить, как не нам? (Захлебываясь). Мы – стражи общественной совести, мы заведуем ее мнением, мы направляєм симпатии; на нас лежит злоба дня… Мы должны профильтрировать всякого новости и подносить публике оздоровленную пищу. Наконец, в интересах Марьи Ивановны… задля вигоди її треба провіяти, просіяти плітки…
Ж а л і в н и ц ь к и й. Або наплодити їх іще більше?
Ю р к о в и ч. Сохрани бог, борони боже! Що ви? Ми малороси? Ми тільки за правду!
Ж а л і в н и ц ь к и й. Так, так! Побільше брехень надряпати та по трояку за стрічку зцарапнути…
Ю р к о в и ч. Но-но! Який грубий матеріалізм! Хто каже: всякому праця коштує, всяк за гешефт мусить мати… Але суть і вищі потреби… і я до Мані Лучицької дуже прихильний… і мені боляче… да, мне больно, если Котенко желает унизить ее, стремится выдвинуть какую-то посредственность, эту Квятковскую, коли розпускають чутку, що ніби Лучицька теє-то, як його…
Ж а л і в н и ц ь к и й. Що-о? Що кажуть?
Ю р к о в и ч. Так… я не од себе… а просто не варто…
Ж а л і в н и ц ь к и й. Ні, ви мені скажете! (Наступа).
Ю р к о в и ч (злякано). Не варт! Мало що з язика не спаде…
Ж а л і в н и ц ь к и й. Ні, ви мені скажете, іначе матимете діло зі мною! Коли почали, то скажете!
Ю р к о в и ч (одступа). Та пусте… рішительно…
Ж а л і в н и ц ь к и й (грізно). Ну? Я не жартую. (Удержує його).
Ю р к о в и ч. Тільки це не я… не я… а чув…
Ж а л і в н и ц ь к и й. Ну! Ну ж! (Бере за плече).
Ю р к о в и ч. Кажуть… тільки не я… ніби Лучицька… вірте, не я… перше з вами, а тепер хтось другий… ну і сварка… ну з того й не гра…
Ж а л і в н и ц ь к и й. Лучицька! А? (Трясе його). Дякуй бога, що ти тут!
Ю р к о в и ч. Позвольте… сделайте милость… оставьте… не я!
Ж а л і в н и ц ь к и й. Я знайду, хто це виблював… і знай, що тому чи тобі – не животіти…
Ю р к о в и ч. Ферфал!.. Пожалуста… Ой! Заспокойтесь!
Ж а л і в н и ц ь к и й (трясе його). Не жи-во-ті-ти! (Вийшов).
Ю р к о в и ч (після паузи). Уф! Хорошого положекие нашего брата репортера? Патрон гвалтом требует новостей и новостей: подноси ему всю подноготную, вкрадывайся в душу людскую, вьпытывай, на последний конец – ложись, рожай ему й подавай! И что за зто? Три копейки от строчки! И за три копейки всякий на тебе лезет корректировать, – хорошо? И рискуй своим благообразием, – отлично? Мало этого: выберется вот этакий собака й попробует в гроб вогнать… й вгонит. Что ему? Вгонит! Там кулак… хай його маму мордує!.. А? Антик? Ні, цум тейфель! Буду проситься в фельетоністи, – все-таки меньше риску!..
В И Х І Д VI
Ті ж і лакей, потім Палажка.
Л а к е й (в дверях). Еще не отпили…
Ю р к о в и ч (потай). А что, братец, не заметил, не ссорились здесь? Вот с актером, что вышел?
Л а к е й. Не могим знать. (Пішов).
П а л а ж к а (виходячи). А ти, брехунець, чого вліз? Іди, іди собі геть! (Випроваджує за двері).
Ю р к о в и ч (на ходу). Мужва!
В И Х І Д VII
Лучицька, Палажка й Маринка.
Л у ч и ц ь к а (сіда й налива каву). Кого се ви так, няню, церемонно?
П а л а ж к а. А того, що нишпорить та тільки плітки плете… От що цуциком за товстим паном біга.
Л у ч и ц ь к а. Юрковича? Чого ж ви на його так?
М а р и н к а. Не люблю отого підбрехача!
Л у ч и ц ь к а. Бідний! (Жметься). Як тут холодно… Коли б розпалити коминок… Няню, подзвоніть!
П а л а ж к а. Чого там дзвонить: хіба в самої рук нема? (Запалює дрова).