Талан (Повністю) – Михайло Старицький

В И Х І Д XI

Ті ж і Котенко та Безродний.

Безродний іде в 1-у уборну, здоровкається. Лучицька здригнулась. Обоє мовчки сидять.

К о т е н к о (до Маринки, що вийшла з уборної). Ану, ближче стань! (Роздивляється, ласкає). Гарна дівчинка… настояща українка… і оченята як терен… Хочеш, буду ролі давати, актрису зроблю?

М а р и н к а. Я б і не знаю, що…

К о т е н к о. Так заходь, я начитуватиму…

Г и р я в и й (підбігає). Ваш вихід.

К о т е н к о. Тю! (Пішов за лаштунки).

Виходить з уборної Кулішевич і йде теж, проглежуючи ролю, на кін.

Б е з р о д н и й. Знаєте, Марусю, якби не ви, давно б у мене опустилися крила.

Л у ч и ц ь к а. Я? Що я?.. Сама безсила…

Б е з р о д н и й. Безсила? Та од вас я тільки й набираюся тії душевної сили і віри, а то давно б уже витратився. І це саме діло, яке мені було великим, тепер часами здається гноїщем, у якому вигодовуються і розплоджуються черви…

Л у ч и ц ь к а. Вас знову, певно, образили чим?

Б е з р о д н и й. Не мене, а мою віру в людей. Те, що я несу збитки, мене мало обходить, а те, що я жодними втратами не можу купить щирості у людини, – те мене рве!

Л у ч и ц ь к а. Вас все занадто смутить: ви надзвичайного хочете… Люди як люди…

Б е з р о д н и й. Людину-то я чую… От ви мені дорогі не таланом своїм, не тим, що на його збирається люд, а своєю ясною вірою у людей і в святу справу, своєю чистою як кришталь душею…

Л у ч и ц ь к а. Не хваліть… не стою…

Б е з р о д н и й. В вас про себе і думки ніколи нема…

Л у ч и ц ь к а. Не хваліть, не хваліть… Не та я…

Б е з р о д н й й. Ви ні перед якою жертвою не зупинитесь…

Л у ч и ц ь к а. Не та я… не та я, кажу…

Б е з р о д н и й. Та, та! Ви не одступитесь од рідного діла…

Л у ч и ц ь к а. Голубчику, ріднесенький! Не знаю… Боюсь, щоб ви й у мені не зневірились…

Б е з р о д н и й. Зроду-віку! Я тільки тут і спочиваю душею…

Л у ч и ц ь к а. Спасибі!.. Дай боже! От ви ще новий ланцюг, який мене в'яже до діла… (Усміхається). Глядіть же, щоб лиха сила його не порвала… (Хутко встає). Не вирве, не вирве, друже!.. Пора, мій вихід… (Виходить).

За нею Безродний.

(Гирявому). Мені, здається, з того боку?

Г и р я в и й. Так, з третього плану.

Лучицька іде за лаштунки, Безродний за нею.

В И Х І Д ХІІ

Квятковська та Безродний.

К в я т к о в с ь к а (примітивши Безродного, мов ненароком набігає на нього з уборної). Таточко? Ах, даруйте, простіть!..

Б е з р о д н и й. Вибачте: я винуватий, на дорозі стою…

К в я т к о в с ь к а. Ох, як я перелякалася! (Бере. його руку). Гляньте, як серце стукотить…

Б е з р о д н и й (не дає руки). Хіба я такий страшний?

К в я т к о в с ь к а. Татко страшний? Таточко наш любий, цяцяний… а не страшний… Ой! Не дивіться на мене так, а то мене то морозом, то приском обсипа…

Б е з р о д н и й. Чого ж то? Пропасниця?

К в я т к о в с ь к а. Може. (Пригортається). Яка я манесенька перед татусеньком: мене як тато шубою вкриє, то й не видко… (Ховається за полу).

Б е з р о д н и й. Не жартуйте так, розігрієтесь, та на холодний протяг, то ще вава буде… До побачення! (Вийшов).

К в я т к о в с ь к а (вслід). До Лучицької вже? А ми невгодні! У, проклята! (Позира на кін, а далі йде до своєї уборної).

В И Х І Д ХІІІ

Котенко, Гирявий, потім Кулішевич.

К о т е н к о (виходить з першого плану, прислухається, – не аплодирують). Що се вони? Сплять чи почуміли? (Пауза). Якесь дрантя в театрі! (Гирявому, що підбіг). Де Лучицька? Чого її не видко?

Г и р я в и й. Пішла тудою на вихід… Он!

Розлягаються оплески; крики: "Лучицька!! Бра-во!!"

К о т е н к о (зло). Здуріли, чисто здуріли! Якісь навіжені чи п'яні! (Гирявому). Де ви мені стіл поставили? А табуретка яка? Трохи не впав!.. Гроші брать знаєте, а пильнувати діла – нема! Чого суфлеру не сказали, що од "Скусителю мій" до "Палайте, мрії" хрест?

Г и р я в и й. Говорив…

К о т е н к о. Чого ж він мені подає та й подає… Хор де? Чому не на місці? Нехай тільки накладуть, то захурчать і вони, і ви!

Г и р я в и й (виходить). Ну, колись і я… хоч ограблю, а свою заведу!

Кулішевич виходить з кону з оплесками і криками: "Браво, Кулішевич!"

К о т е н к о. Га? Нова болячка! (До неї). Не надсаджуйтесь для гальорки, не передавайте куті меду!

К у л і ш е в и ч. Чи ви не проспались, чи хміль ще не вийшов?

К о т е н к о (виходячи за лаштунки). Не крутіть!

К у л і ш е в и ч. Тю-тю! Та іще фіть-фіть! (Квятковській). Чи ти його, бува, чим не розсердила?

К в я т к о в с ь к а. Кого? Тата?

К у л і ш е в й ч. Та ні, отого кабана!

К в я т к о в с ь к а. А що?

К у л і ш е в и ч. Сказився чисто, аж пінить! (Пішла до уборної, а далі з неї виходить).

В И Х І Д XIV

Ті ж і хор.

Г и р я в и й (розставляє хор за лаштунками). Панове, будьте ласкаві, ані писніть! Уваги найбільше: ви ж починаєте за кулісами… так щоб разом, по одному маху… Та, бога ради, ані пари з уст… Котенко лютий – всіх розпудить. Дивіться всі на мене – і вмент! (Обходить і прислухається до суфлера).

Р я б к о в а (впереді). А що, знайшла кватирю?

Б о г д а н и х а. Знайшла, та така…

Р я б к о в а.А що в місяць?

Б о г д а н и х а. Вісім за паскудство…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: