Талан (Повністю) – Михайло Старицький

П а л а ж к а (п'є з мисочки). І що їй сталося? Чи не зобидив хто? А може, наврочив? Так ні: всі забігають, навідують, і великі й малі, – всі зажурилися…

М а р и н к а. Ох, не всі, не всі: Квятковська аж скаче, та й Юрій Савич радий, помічаю.

П а л а ж к а. Ох, оті кіятри, пропади вони пропадем! Тільки з чортами єднання. Всяк тобі з ними наклада. Примажеться, прибереться і почне перед миром ламатись: і регочеться, і співа, і танцює, і плаче, і репетує… А ті радіють, гукають, ляскають… один гріх і спокуса! (До лакея, що стукнув дверима). А ти не грюкай дверима!

Л а к е й. Невозможно основательно ногою: руки заняты-с.

П а л а ж к а. Принеси масла й сметанки.

Л а к е й. Сметаны нетути.

М а р и н к а. Не сметаны, а сливок.

Л а к е й. Сливок? Понимаем; сейчас. (Виходячи). А то сметаны! Сметана одно положение, а сливки другое.

П а л а ж к а. А сливки в нас на дереві ростуть! От ще вовна! Ти йому по-християнськи, а воно тобі зуби скалить!

М а р и н к а. Ситниці нема, а Маруся любить з маслом… Збігаю та куплю. (Одягається й іде).

В И Х І Д II

Палажка і лакей.

Л а к е й (приносить сливки). Извольте-с; материал первого сорта.

П а л а ж к а. Ще хвастається. (Розгляда). Оце первий сорт? Охота по цих городах їздити та клопіт на голову брати!

Л а к е й (виходить). Известное дело: деревенщина – репа, а город – фантазия!

П а л а ж к а. Тпху на твоє пір'я!

Стук у двері.

Хто там? Тихше? Чого ви, пане? Вона просила, щоб їй покій дали.

В И Х І Д III

Палажка і Квітка.

К в і т к а (в дверях). А як їй, няню, голубочко?

П а л а ж к а. Мов краще б то, а то так налякала!

К в і т к а (переходить в кімнату, поблиз дверей). Няню, вірте, я ці три дні трохи рук на себе не зняв: сюди прибіжу – не пускають, питаюсь у того, другого – ніхто нічого певного не зна, в театр кинусь – там тільки шиплять, іроди, та брехні точуть, та зуби скалять…

П а л а ж к а. Там так-таки! А вам же, пане, що? Запалились, і тепер з розуму зводить? Так і не пущу тебе до неї, не допущу.

К в і т к а. Няню, ріднесенька, тепер не те, тепер я гину. Порадьте ж мене, чим мені в Марії Іванівни ласки добути? Я по щирості… жоною, перед богом жоною хочу узяти…

П а л а ж к а. Коли з богом, по щирості, то друге… Тільки як матір ваша – чи згодиться? Пані велика! (Переходячи в супротивний бік від кімнати Лучицької, на передкін).

К в і т к а. Мама мене любить… я один… не одмовить… Звичайно, тільки театру не дозволить.

П а л а ж к а. Та за це ще подякувати; а я боюсь, щоб не збаламутили дитини, бо я за мою ягідку сама оцими старими руками задавлю всякого…

К в і т к а. Та я росі на неї впасти не дам!

П а л а ж к а. А глянь мені у вічі, кажи правду, як на сповіді.

К в і т к а. Кохаю, няню, не тямлюсь навіть… Тільки вона мене… ох, горенько тяжке! Скажіть мені, сивесенька, може, вона кого коха… Отого Марка… не помітили?..

П а л а ж к а. Господь її зна… так ні, ні! Марко, справді, і перервався б за неї… а вона, кілько раз чула, каже йому, що має за брата, за друга, та й годі… Так,так!

К в і т к а. Нянечко, лелечко! Ви одживили мене… Я б і птичого молока для неї дістав.

П а л а ж к а. Птичого? Що то як молодий хлопець запалиться, та ще панич: цілий світ кида під ноги, а потім і шматка хліба жалує…

К в і т к а. Нехай на мене всі напасті і лиха, коли я яку кривду вчиню! Поможіть мені тільки, бабусю, поможіть, голубочко: ви як мати їй, ви можете порадити… Нехай хоч пустить мене, хоч дозволить перекинутись словом…

П а л а ж к а. Скажу, скажу. Вона добра дитина: не бійся, соколе, та богу молись, то все вийде на добре.

К в і т к а (цілує її в голову). Бабусенько! Озолочу… вік за вас молитимусь…

Л у ч и ц ь к а (із спальні). Хто там?

П а л а ж к а. Та то я… Іди з богом! Тихо!

К в і т к а. Передайте їй до рук. (Дає листа).

В И Х І Д IV

Палажка, Жалівницький і Маринка. Жалівницький в дверях спіткався з Квіткою і скам'янів.

Ж а л і в н и ц ь к и й (няні). Чого ви, бабусю, панича отого пускаєте? Адже заказано?

П а л а ж к а. А ти мені що за хазяїн?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Таж Маруся слаба… її турбовати не слід.

П а л а ж к а. Не вчи, не вчи! Бач, "чого пускаєте, стурбують…" А сам чого рипаєшся? Коли нікого, то й сам не ходи…

М а р и н к а (спалахнувши). Як? Щоб Марк Карпович не приходили? Що ви, няню? Марусі вони та і всім…

П а л а ж к а. А надто тобі – нема й ріднішого.

М а р и н к а. Няню… як таки…

П а л а ж к а. А так: шила в мішку не втаїш, а тільки не в своє діло втручається… Чого пускаю? Діло єсть, то й пускаю: мені Маруся не чужа…

Ж а л і в н и ц ь к и й. Няню, пробачте; я не хотів вас образити; я знаю, що ви Марусі за матір…

П а л а ж к а. То-то ж! А то: чого пускаєте? Діло єсть, то й пускаю…

Ж а л і в н и ц ь к и й. Та не вірте отим розбещеним панам…

П а л а ж к а. Чом не вірити? Чоловік поштивий, статечний… Чого пускаєте? Того, що хочу…

Л у ч и ц ь к а (з кімнати). Няню, що там?

П а л а ж к а. Зараз, зараз іду! (Бере сукню і йде). І ти чоловік добрий, нема що… А то "чого пускаєте"?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Бурчить-таки; зобидилась…

М а р и н к а. Няня як розсердиться чим, то нешвидко втихомириться… і вже тоді не спиниш – що слід і що не слід скаже: хоч би й про мене…

Ж а л і в н и ц ь к и й. Хіба вона видумує про вас?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: