Михайло Старицький - Талан (Повністю) (сторінка 6)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_talan.docx)Mychailo_starickiy_talan.docx114 Кб1672
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_talan.fb2)Mychailo_starickiy_talan.fb2240 Кб1470
К в і т к а. Ви з нею там посварились, полаялись, так уже й верзете не знать що... А я того не люблю і не повірю, щоб Гаша насмілилась що моїй жінці... Вам слід би для спокою Марусі, коли любите її, все крити од неї, а ви все на очі, все на очі. та ще вчетверо. Це може і мені набриднути, осточортіти, чуєте, осто-чор-ті-ти!

П а л а ж к а. Та чую і бачу, що ти вже підбив моїй горличці крила і з шуляками її заклюєш! (Пішла)..

 

В И Х І Д  III

 

Лучицька і Квітка.

 

Л у ч и ц ь к а (прибіга весело). Ось, ось і папіроси, і запалки! Ач, як рівнесенько положила.

К в і т к а. Слухай, твоя няня просто всяку міру переступа своїми привередами та претензіями. Хоч ти їй скажи, що терплять, терплять та й перестануть...

Л у ч и ц ь к а. Вибач їй, голубе: вона стара, звикла бурчати, а тут ще дратують її, ображають...

К в і т к а. Вона з усіма свариться і брехні точить...

Л у ч и ц ь к а (лагідно). Брехень вона не любить, а... їй боляче стане... Їй можна пробачити... Ну, ну!.. я й сама скажу, тільки не суп брівок; не будемо темрити ясного вечора. Нехай бурі і негоди там далі, а ми від них ухилимось в нашім захистку... (Лащиться).

К в і т к а (цілує). Ти все якась екзальтована, тривожна... нудишся...

Л у ч и ц ь к а. Я не за себе тривожусь, ні! Мені тільки й потрібне твоє кохання та віра, що я тобі щастя даю, а решта... Колишнє... все мертве! Тут, коло твоїх ніг, лежить моя доля, все моє щастя!

К в і т к а. Спасибі, голубко, тільки ти брехень не слухай...

Л у ч и ц ь к а. Ні, ні! Я тобі вірю, одному тобі!.. Я певна, що ти маєш і доказ...

К в і т к а (спалахнув). А! Ти за шлюб... Ти мені очі колеш цею певністю?

Л у ч и ц ь к а. Що ти? Ані в думці... Я сама не захотіла...

К в і т к а. То-то ж! При чім же я? Тобі захотілось ції комедії... не знаю для чого?

Л у ч и ц ь к а. Любий мій, невже не знаєш? Та тим же, що мені твоя воля, твоє щастя ближче до серця, ніж моє; я заклялась, що тоді зв'яжу тебе, коли впевнюсь, розумієш, упевнюсь, що не буду тобі каменем...

К в і т к а. Така жертва для мене тяжка, а надто докори. Я думаю, що ти в мені певна, а про матір... її не переробиш... Та, нарешті, пізно і питання ставити: я мушу... і ми перевінчаємось хоч завтра.

Л у ч и ц ь к а. Ні, ні! Це б зняло неславу... Бога ради, про це більше ні слова. Я боюсь, щоб і няня не підслухала, не довідалась, що ми ошукали, це б її вразило смертельно. Схоронім поки нашу таїну, а прийде час... ми поправимо.

К в і т к а. Як знаєш, твоя воля... А тільки мені не натякай: се образа моїй честі. (Глянувши, на дзагарі). Ой-ой, одначе пізно... (Встає).

Л у ч и ц ь к а. Куди ж ти знову? Цілий день не був...

К в і т к а. Хочу збігати з собакою в одне місце... Куріп'ята...

Л у ч и ц ь к а (гірко). Бачиш, як тобі зі мною скучно!.. Стій, стій, це не дорікання... а тільки, що ти собі діла не маєш, а без діла нудно жити на світі...

К в і т к а. Ет, не в тім річ: ти в мені зачепила болючу струну... Правда, нема більшої муки, як почувати в своїх персах ціле море і сили, і жадоби мирові послужити і знати, що тії сили нема куди кинути, нема до чого приладити; упевнятись щодня, що всі шляхи тобі переорані і що сам деякі переорав...

Л у ч и ц ь к а (полохливо). Невже не зміг би служити? І од матері б так не залежав...

К в і т к а. Де? Де? Не дратуй хоч мене! На казенну службу я не піду - нездатен.

Л у ч и ц ь к а (тривожно, з сльозами). Та й я на дорозі...

К в і т к а. Та перестань, з тобою і балакати дружньо не можна: у всьому тільки себе бачиш, тільки себе гризеш і другого дратуєш... Що ж тут такого? (Пауза). У мене ще є надія... Я подавсь до земства і от-от жду одповіді.

Л у ч и ц ь к а. Так ти будеш по земству служити? Як я рада, як рада! Слухай, ти од мене ховався з цим... Розкажи ж, як, що і до чого? Мені хочеться знати всі твої думки, всі твої бажання і мрії, щоб разом жити, одним подихом дихати...

К в і т к а (бере рушницю і встає). Після, після... Тепер ніколи... побіжу.

Л у ч и ц ь к а. Таки йдеш?

К в і т к а. Таки йду. (Пішов).

Л у ч и ц ь к а (довго стоїть нерухомо, заломивши руки). Обридла!.. Йому нудно зі мною... Я йому чужою стаю, а може, й поміхою... Ох, як швидко скінчився мій рай! Одцвіли квітки, і листя опало... (Здригнувшись, провела рукою по чолу). Невже кінець всьому?! У! Яким морозом мене обсипало! (Тремтить). Справді, чи не слаба я, -  і того мені вбачається все хмурим! Він же чесна, хороша, правдива натура... Е! Поки голови не стяли, будемо думать про друге... (Пройшлась коло клумб, зірвала стокротку і сіла на сходах рундука). Няню! Ви там, у покої?

П а л а ж к а. Тут, моя дитино!

Л у ч и ц ь к а. Принесіть мені, будь ласка, мою шкатулку.

П а л а ж к а. Зараз.

 

Палажка виносить шкатулку.

 

В И Х І Д  IV

 

Лучицька і Палажка.

 

Л у ч и ц ь к а (одімкнула, розгляда речі). Ось браслет з дорогими самоцвітами: це мені, няню, перший подарунок піднесли... Скільки було щастя, землі під собою не чула!.. (Зітха). А ці сережки брильянтові мені піднесли в столиці. Як я боялась там виступати! Все їдно як на катування йшла: як глянула я на обширу ту залу, а там аж чорно од голів, -  так у мене руки і ноги подубли... голос тремтить. Як я почала - не тямлю, а потім розійшлась... І-і, господи! Який же гвалт знявся, а в мене од захвату так серце здавило, мало не впала... І цей вінок там же від молоді... (Зітха). А ось дукач і ці перли од його, од мого сокола... Який він тоді був захвачений, сп'янілий, аж божеволів! (Притиска до серця й цілує).

П а л а ж к а (бурчить). Всі вони, пси, -  поки оженяться.

Л у ч и ц ь к а. То-то! А! (Провела по волоссі рукою і стряхнула головкою, мов бажаючи викинуть думки). А ось іще... ще... багато, багато... Мало чи не з кожного города пам'ятка...

П а л а ж к а. А там іще в тій скрині скільки всякої срібної посудини і вінків.

Л у ч и ц ь к а. Бачите, моя ріднесенька, ми не злидні, і у нас є своє, надбане чесно, -  так ви отій причепенді і одкажіть, що я не з нужди на їх гіркий хліб перейшла.

П а л а ж к а. Ох, якби було знаття, що так станеться, краще б було на своїм хлібі.

Л у ч и ц ь к а. А ви ж, бабусю, казали, що гріх.

П а л а ж к а. Отож тільки й горе! (Відійшла).

Л у ч и ц ь к а (уложивши речі, вийняла засушені листки із тетраді). Ох, оця квіточка! Скільки було щастя... а тепер зав'яла... А цей листик зелений... Першу роль з ним учила!.. Ах, минуло, минуло!.. А ви, мої ріднесенькі, почеркані, пописані... (Розбира аркушики, цілує). Ось Катря! Як я тоді над її долею плакала, як за нею боліла душею... І не сподівалась тоді, що й сама стану Катрею, сама буду переживати її нестерпні муки... Ох! (Замислюється і тихо неспогадано спїва, немов з ролі).

 

Тяжко-важко, а хто кого любить,

А ще тяжче, хто з ким розстається...

 

В И Х І Д  V

 

Лучицька і Олена Миколаївна.

 

О л е н а  М и к о л а ї в н а (зупиняється, слухаючи спів, і тихо підходить). У тебя, невестушка, прекрасний голос... Только все грустишь, все тоскуешь, словно несчастлива!

Л у ч и ц ь к а (заметушившись і закриваючи листки). Ах, маменька... Зто вы? Я и не заметала... Садитесь! (Підкочує їй крісло).

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Стой, милая! Что зто, старые или новые письма перечитываешь? Любопытно.

Л у ч и ц ь к а (змішавшись). Нет, маменька; зто я так себе, от нечего делать... тетрадки старые пересматривала...

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Какие такие тетрадки?

Л у ч и ц ь к а. Пустяки... роли прежние... (Подає).

О л е н а  М и к о л а ї в н а (поглянувши). А! Хе-хе-хе! Вот оно что удостоилось лобзаний! (Презирливо віддає). А ну, не правду ли я говорила: тянет прежнее-то, тянет! Уж не маши головкой, не поверю: тянет, тянет!

Л у ч и ц ь к а. Нет, это хоть и близко сердцу, а заброшено мною навеки!

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Не поверю, не поверю! (Мотає головою). Ты сама себя, бедная, обманываешь: тоскуешь недаром...

Л у ч и ц ь к а. Да с чего же мне, маменька, тосковать? Всего вдоволь, муж меня любит, вы жалеете...

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Видно, мало зтого, видно, есть за чем тосковать...

Л у ч и ц ь к а. Что вы, маменька?

Олена М и к о л а ї в н а. Не тревожься, милая, я любя говорю... Я понимаю, какую ты жертву принесла: и славу, и карьеру бросила для моего сына, а только впрок ли? (Гладить її по голівці). Таешь ты здесь, горемычная, и за своим-то прежним развеселым житьем, и за всем.

Л у ч и ц ь к а (глибоко зітхнувши, боязливо здригнулася). Мне все ничего, лишь бы Антось...

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Антуан.

Л у ч и ц ь к а. Лишь бы Антуан... Люблю я его, маменька, больше всего на свете, вот хоть сейчас в могилу лечь...

О л е н а  М и к о л а ї в н а (поморщившись). Верю... А все же и муж тоскует, одичал совсем...

Л у ч и ц ь к а. Чем же он одичал? Неужели я зверь дикий?

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Одичал, бирюком стал, нигде не бывает... Да и трудно: от нас все отшатнулись... Хозяйство тоже его не занимает, все норовит как бы из дому сбежать...

Л у ч и ц ь к а (ламаючи руки). Маменька! Мне... страшно!

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Мой-то, может, и полюбил тебя за талант, что вот-де все перед ней ничком падают, а я подхвачу! И такая это запальчивость его взяла, что и на мать плюнул... Ну, а как пришлось-то без сцены с молодой женой время коротать, так и вышло, что с зайцами веселее...

Л у ч и ц ь к а. Боже мой! Да коли это так - умереть легче. (Плаче).

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Перестань, моя сиротка! (Цілує). Ну, как же мне тебя не любить? Несмотря на то, что ты сломала ему и жизнь, и карьеру, а сердце поневоле к тебе.

Л у ч и ц ь к а (скрикнула). Так я Антосю сламала жизнь?

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Успокойся, моя несчастная! Не ты... Но всех людей не переделаешь... С нами ведь знались все люди именитые, ну, а теперь и оскорбились на Антуана, что унизил себя перед ними; у всякого ведь семья есть - у кого жена, у кого сестра, у кого дочь... ну, а тут такое! Еще и по земским прокатят...

Л у ч и ц ь к а. Так зто через меня он все терпит? Господи! Какая ж я несчастная! Яка я безталанна! (Вибігає ридаючи).

О л е н а  М и к о л а ї в н а (вслід). Доняла... Ты еще у меня подожди, актриска поганая!

 

В И Х І Д  VI

 

Олена Миколаївна,Палажка, потім Квітка.

 

О л е н а  М и к о л а ї в н а (до Палажки, що проходить). Снеси-ка своей барыне воды.

П а л а ж к а. Що таке? (Біжить). Матінко! Дитино моя!

О л е н а  М и к о л а ї в н а (побачивши сина). Антуан! Куда зто?

К в і т к а. В порубь... А вы к нам?

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Была уже. Полюбилась мне твоя женушка. Вот как сначала была против нее, а теперь полюбила, -  славная она...

К в і т к а (цілуючи їй руку). Благодарю, maman! Она - ангел, это - беззаветная любовь и преданность...

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Беззаветная? Вот зто мне немного сомнительно... Она все у тебя печальная: она о чем-то горюет, - ее, видимо, гложет тоска...

К в і т к а. О чем же ей тосковать? Она так счастлива, так меня любит...

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Ah, que tu est simple*! (*Ой, який ти простодушний! (Франц.)) Всему веришь! Вот дитятко! В глаза-то она смеется, прикидывается, а за глаза плачет.

К в і т к а. Да о чем же, maman?

О л е н а  М и к о л а ї в н а. А может, и о ком...

К в і т к а. Мaman!!

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Почем я знаю! Что по театру, по цыганской жизни тоскует, так и неудивительно: уж кто раз попробовал этого яду, тот безнадежен; с омутом сжился, ну, омут й тянет...

К в і т к а. Она и забыла про все это; она сейчас мне говорила...

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Ха-ха-ха!! Да ты просто смешон! Что она, дура такая, что ли? Станет она муженьку высказывать, что ей с ним скучно, что ее тянет в богему? Да ведь она актриса, да еще, ты говорить, порядочная...

К в і т к а. Обворожительная!

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Ну так что ж? Не сумеет она перед тобой сыграть роли? Чужими ролями заставляла, небось, плакать, так своею-то собственною уж и как проведет! Разве мне бы хотелось, чтобы она тебя обманывала? Она и славная, и умница, да вот беда, -  думаю... даже уверена, что не из любви она тебя околпачила, а из расчета, да-с!

К в і т к а. Maman, что вы? Это невозможно: вы взгляните ей в глаза, ведь сама правда светится в них!

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Нет, раrdon, ты просто imbeccile* (*Недоумкуватий (франц,).) Да какой же была бы она актрисой, если бы не умела глазами владеть? Я скажу больше, она изнывает по старой зазнобе.

К в і т к а. Что-о! Этому не поверю!

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Да мне няня сама говорила, что у нее до тебя был какой-то актеришка, с которым ты чуть не подрался...

К в і т к а. Это друг ее.

О л е н а  М и к о л а ї в н а. А! Am de la maison!... (*Друг дому (франц,).) У них, кажется, все эти... называются друзьями?..

К в і т к а (спахнувши). Мaman! Зто бесчеловечно... в невинную бросать грязью! У вас, кроме каких-то подозрений, ничего нет...

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Стой, не горячись: ты всю жизнь поступал на оснований минутных раздражений. Мне ведь самой хочется увериться в чистоте ее душевных стремлений, потому что, повторяю, она мне полюбилась; но я не ослеплена, как ты, а оттого и способна для наблюдений... Я боюсь, чтобы она не сбежала напросто...

К в і т к а. Что-о?!

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Ведь она переписывается с кем-то.

К в і т к а (вражений). Она не переписывается ни с кем!

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Ха-ха! Ты уверен? Это даже трогательно...

К в і т к а (кидається до флігеля). Я сейчас у нее спрошу...

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Стой! Ты только напортишь! Я тебе покажу отрывок... остальное выследим... Только немного нужно хитрости и un tour petit de prudence*. (*Зовсім трошки розсудливості (франц.))

К в і т к а (розгублений). У меня голова кружится.., Чтобы этакая гнусность? Нет! Зто было бы чудовищно. Я бы ей и себе пустил пулю в лоб! Ведь я люблю ее, поймите!

О л е н а  М и к о л а ї в н а (здвигнувши плечима). Сумасшедший!

 

В И Х І Д  VII

 

Ті ж і лакей.

 

Л а к е й (входячи з алеї). Господин Орлов изволили приехать!

О л е н а  М и к о л а ї в н а. А! Вот узнаєм, как твоя участь решилась! Йди же, будь благоразумен.

Пошук на сайті: