Талан (СКОРОЧЕНО) – Михайло Старицький

Лучицька (розчулена, всміхається, сльози течуть). Хороший мій… дорогий… (Тисне руку).

Безродний. Ви любили багато і все віддали тій любові; а любов — найбільша на землі- сила, найвища сила й на небі: вона ніколи марно не гине, вона— і джерело, і весь розум життя!

Лучицька (щасливо всміхається). Так, так… Ви примирили мене. Розважили…

Безродний. Та й ще жити будемо… Он і я, який дохлий, а ще сподіваюсь потрудитися… Вірте, вірте!

Лучицька. Ох, коли б! Як мені хочеться жити, серцем радіти… Господи, не вкороти мені віку! (Стає на коліна). Пошли мені хоч хвилинку щастя… Я не зазнала його… Я нікому зла не вчинила…

Безродний і Маринка (підводять її). На Бога надійтесь!

ЯВА 7

Ті ж. Жалівницьки,. Лемішка й хористи.

Жалівницький (кладе до ніг Лучицької вінок). На довгий вік! На наше всіх щастя!

Лучицька. Друже мій! Вірний мій! (Обнімає).

Жалівницький. Ось і Котенко… (Дає гроші).

Лучицька. Спасибі йому… І в нього добре серце… Відслужу… (Маринці). Сховай! (Передає гроші).

Лемішка (теж з вінком). Благодійниці нашій!.. Неньці нашій!.. Сонечку нашому!

Лучицька (обнімає його, не допускає до руки). Таточку мій, ріднесенький! Мені у вас… цілувати руки!.. Спасибі, спасибі!.. Стільки мені радості! (Дедалі більше хвилюється, швидше дихає, дуже захоплюється радістю).

Хористки й хористи (з тортами й рушниками). Від хору з повіншуванням і пожаданням усього кращого, а найпаче здоров'я! (Передають Маринці).

Лучицька. Спасибі, спасибі!.. І дітки не забули… Всіх, всіх обнімаю! (Цілує всіх).

ЯВА 8

Ті ж і Юркович.

Юрков ич (вбігає, весело). Непорівнянній диві нашій до самої землі! (Цілує руки). Хворобу — набік, ворогів — під ноги, а славою покотити по всьому світу!

Лучицька. Спасибі… І цей згадав!.. Тільки ворогів не топтати… а добром вітати… то їх не буде!..

Юркович. Ну, не кажіть: ось я свого хазяїна як не вітаю — не прибавляє копійки на строчку та й не прибавляє.

Лучицька. Вже з своїми… строчками… і мене розсмішив!

Юркович. Ще й не так розсміємося!.. Ще гопака з вами вшкваримо! Як маму кохам… А може й я свого кину… та до вас? (Запримітивши загальний настрій, замовкає).

Маринка знову дає Лучицький ліки.

Ю р к о в и ч (відходить убік, виймає зошит і починає щось там писати). Материал хороший: два фельетона и три воспоминания.

ЯВА 9

Ті ж і студенти.

1-й студент (кладе до ніг Лучицької вінок). Від усіх товаришів українців вітаю наше сонце, що зійшло й освітило славою рідний край! Хай же воно сяє ще довго і огріває теплом усіх обійдених і задубілих! (Цілує шанобливо їй руку).

Лучицька. Дякую… всіх обнімаю… не можу вимовити… радість забиває дух… (Усміхається щасливо, плаче, частіше хапається рукою за серце).

2-й студент (кладе до ніг Лучицької вінок). От имени товарищей великороссов приношу дорогому и родному всем нам таланту искренний привет и наилучшие пожелания! Работая на благо нашей возлюбленной родины, вы тем самым украшаете и венок отечественной славы. Живите же и пленяйте нас и наших южных братьев вашей дивной игрой, вашим симпатичным при-званием!

Лучицька (задихається). Над міру… над силу… сьогодні мені щастя… Благодарю… всех, всех… Видите, как я тронута! (Хапає за руку Безродного). Так, ви праві… ось вона, любов!.. Ось воно… найвище щастя!

ЯВА 10

Ті ж і Кулішевич та Палажка.

Кулішевич (з галасом). Зозуленько моя! Сидиш? (Обнімає). Поздоровляю, поздоровляю з іменинами! Будь здорова, як вода, а багата, як земля, а щаслива, як… знаєш хто? (Підморгує). Ось тобі від мене! (Надіває на шию хреста).

Лучицька. Сестрице!.. Ріднесенька!.. (Обнімає). Не забула… Яка я сьогодні щаслива… Так легко тут… Нічого не чую… Я ще з вами… поживу!

Кулішевич. А ось ще й кращий подарунок. (Подає листа). Глянь!

Лучицька (аж здригнулася). Лист?.. Ай! Від нього… (Цілує). Я не переживу такого щастя!.. Над силу… (Читає).

Безродний і Жолівницький з докором до Кулішевич, що така необачна.

Присутні групуються круг Лучицької. Вона напівлежить у кріслі, вся вкрита війками, тяжко дихає, страшенно збентежена. Справа й зліва на колінах припали до неї Маринка й Палажка, решта — півколом ззаду, Безродний — посередині. Юркович упустив зошит і остовпів.

Лучицька (з останнім зусиллям, втрачаючи свідомість). Ах, який рай!.. Пише: «Здоров… Лечу до тебе… Тепер ніхто не розраїть… Все життя тобі, твоєму таланту… Все моє добро твоїй рідній сцені…» (Цілує листа). Тепер я з ним!.. (До Безродного). Заживемо… Всіх вас піднімемо!.. Ах, яке щастя! Чого ж ви плачете? Тепер будемо щасливі… Господь зглянувся…

Безродний (через силу). Будемо.,. Будемо!..

Лучицька (блаженно простягає вперед руки). Боже, яка радість! У грудях дзвенить… Яке щастя огортає… Он і коханий… Летім… Як ясно, як сонячно там… Ах! (Зразу опускає руки і, звісивши голову, посувається вниз, під вінки).

Жалівницький. Що з нею?

Маринка (припадає). Не б'ється серце!..

Палажка. Вмерла? Дитино моя! (Ридає).

Безродний. Зайшло наше сонечко!.. Всі опускаються на коліна. Завіса.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: