Аналіз твору
Василя Стефаника "Камінний хрест"
1900 р.
Літературний рід: епос.
Жанр: психологічна новела (студія, тобто художнє дослідження душі головного героя).
Тема: еміграція за океан галицького селянства на межі XIX й XX ст. (прощання хлібороба Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з виїздом до Канади).
Головна ідея: єдність селянина з рідною землею. Герої твору: Іван Дідух, його дружина Катерина, їхні діти, кум Михайло, селяни.
Сюжет і композиція: твір складається із семи розділів, сюжет як такий відсутній: селянин Іван Дідух покидає рідну землю, щоб переїхати до Канади в пошуках кращого життя (на вмовляння дітей і дружини).
Літературознавці про твір. Новела «Камінний хрест» — це своєрідне художнє дослідження душі головного героя Івана Дідуха, котрий прощається із сусідами у зв’язку з виїздом до Америки. Від часу повернення з війська люди пам’ятають Івана у виснажливій праці. Щороку впрягався поряд із конем і вивозив гній на свою нивку на кам’янистому горбі. Обкладав горб дерном, щоб дощі не змивали ґрунт, обробляв поле. Праця зігнула його в дугу, і стали в селі прозивати Івана Переломаним.
Сповіді героя про своє життя вражаючі. Монологи, що є важливим засобом його індивідуалізації, обертаються насамперед навколо образу горба, на якому Іван Дідух установив на пам’ять селу камінний хрест із вибитими іменами — своїм і дружини. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати.
Змальовуючи історію життя сільського бідняка Івана Дідуха, котрий, як підсумок усіх своїх надлюдських зусиль, був безземельним, прозаїк розмірковує над тими моральними чинниками, що творять духовну сутність людини, і передусім — над проблемою зв’язку з рідною землею.
Творці експресіоністичного стилю відродили давню істину, що «не можна навіть зірвати квітку, щоб при цьому не стривожити зорі», що весь космос є нерозривною цілістю. Саме про це йдеться насамперед у новелі. Так само, як кинутий у ставок камінь тривожить усе середовище, так Іван з конем і возом при праці «лишали за собою сліди коліс, копит і широчезних п’ят Іванових», зрушуючи довкілля, бо «придорожнє зілля і бадилля гойдалося, вихолітувалося на всі боки за возом і скидало росу на ті сліди». Важливо ще й те, що колеса, кінські копита й п’яти Івана творять єдність своїм експресивним рухом, залишаючи сліди.
Дідух і його родина відчувають майбутню кризу-муку безуспішної боротьби всіх емігрантів за збереження своєї духовної ідентичності. Це передчуття викликає страшний біль. Автор матеріалізує його в такому образі: «Ціла хата заридала, як би хмара плачу, що нависла над селом, пірвалася». Тут хата Дідухів втрачає властивості реального об’єкта й перетворюється на знак душевного стану родини (В. Пахаренко).