Біографія Василя Стефаника Коротко найголовніше

Василь Стефаник

(1871-1936)

         Василь Семенович Стефаник народився 14 травня І871 р. в с. Русів Снятинського повіту на Станіславщині (нині — Івано-Франківщина) у сім’ї заможного селянина. Після навчання в школах у с. Русові та м. Снятині він 1883 р. вступив до польської гімназії у м. Коломиї. Тут зав’язалася дружба В. Стефаника з Л. Мартовичем. За українську громадсько-політичну діяльність їх обох у 1890 р. виключили з гімназії. В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вчився до 1900 р.

У вересні 1903 р. В. Стефаник відвідав Наддніпрянську Україну: був присутнім на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві й зустрічався з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинсь­ким та ін. З 1903 р. В. Стефаник постійно жив у селі: до 1909 р. — у Стецеві, а потім до кінця жит­тя— у Русові.

1907 року письменник став заступником депутата австрійського парламенту В. Охрімовича. Після того як 1908 року В. Охрімович зрікся мандату, В. Стефаникові довелося виконувати обо­в’язки депутата аж до розпаду Австро-Угорської імперії 1918 р.

У період визвольних змагань В. Стефаник брав участь у роботі Української національної ради Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), у складі делегації ЗУНР відвідав Київ під час проголошення соборності українських земель 22 січня 1919 р. Перебуваючи в тій частині України, що була під владою Польщі, В. Стефаник активно цікавився подіями в УРСР, відсилав до радянсь­ких журналів («Вапліте», «Червоний шлях», «Плуг») свої нові твори.

Відгуком на літературну дискусію 1925-1928 рр. стала новела «Межа» (1926 р.), яка мала при­святу «М. Хвильовому» і була надрукована у «Літературно-науковому віснику», що його редагував Д. Донцов. Помер В. Стефаник 7 грудня 1936 р.

 

В. Стефаник — один із представників «Покутської трійці» (умовне об’єднання трьох україн­ських письменників: Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини). Назва походить від регіону, оскільки усі троє були з Покуття. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді пись­менники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом. Саме І. Франко брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини.

Літературну діяльність В. Стефаник розпочав поезіями в прозі (1896-1898 рр.). У жовтні 1897 р. на сторінках чернівецького часопису «Праця» була надрукована новела «Виводили з села», пізніше — новели «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка» та «Сама саміська», які одразу зро­били його широковідомим українським письменником. Ці твори ввійшли до першої збірки В. Сте­фаника «Синя книжечка» (1899 р.). Пізніше виходили книги новел «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), «Моє слово» (1905 р.), «Земля» (1926 р.). Шанувальники творчості митця нази­вали його, за висловом Марка Черемшини, «поетом мужицької розпуки».

Для творчості В. Стефаника характерна експресіоністична (від лат. expression — вираження) манера письма, що передбачає вираження глибини й ірраціональності психології навіть звичайної людини через зовнішню напругу її переживань та емоцій. В. Стефаник прагнув виразити духовне (приховане) через реальне (зовнішнє), звернути увагу на духовну деградацію сучасного йому світу, зрозуміти сенс страждання і смерті людини. Звідси випливає його увага до оригінальних і незвичних епітетів і порівнянь, майстерне використання діалогів, лаконізм та фрагментарність письма.

Пошук на сайті: