Критика «Камінний хрест»
Василь Стефаник
Василь Стефаник гостро відреагував на еміграцію селян, яких гнали за океан безземелля, злидні, безнадія, новелою «КАМІННИЙ ХРЕСТ». Це явище він спостерігав у своєму Русові. Еміграція поставала перед письменником як трагедія народу. Під впливом цих подій у «Громадському голосі» (1899 р.) з’являється гостра критична стаття «Для дітей». Слідом за статтею в «Літературно-науковому віснику» з’явилась новела «Камінний хрест». Це був єдиний твір письменника, присвячений темі еміграції. Новела розкриває гнітючі переживання емігранта в момент його розриву з рідним селом і тим клаптиком землі, в обробіток якого він уклав усі свої сили і все своє життя. Образ головного героя — Івана Дідуха — це широке художнє узагальнення, живе втілення глибокої любові до рідної землі, втрачаючи яку він прощається з усім найдорожчим.
Цією новелою Стефаник розповідав усьому світові про страшну трагедію українців, які змушені були покидати рідні обжиті місця заради примарного щастя з надією на краще життя. У цьому творі автор, проникливий психолог, розкрив душу людини, що надумала емігрувати з рідної землі, показав трагедію її душі. Письменник загострив увагу на двох важливих моментах: на картинах важкої, нелюдської праці головного героя новели Івана Дідуха, що, по суті, і є його життям, і на прощанні селянина з цим життям, із самим собою.
В основу новели покладено реальний факт із життя Штефана Дідуха (у новелі це — Іван Ді- дух), що мешкав у Русові, а потім виїхав за океан, залишивши як пам’ять про себе камінний хрест, який і досі стоїть на горбі в його рідному селі. У своєму героєві Стефаник уособив долю багатьох тисяч емігрантів. Як показує письменник, ніколи радості не знав Іван Дідух. З дитинства наймитував, а потім відбув десять років у війську. Жив, як худобина. Так і не звик біля столу їсти.
В експозиційному першому розділі відразу ж показано, як людське життя спливає одним річищем із тваринним. Бо ж обидва — і господар, і його кінь — надівали шлеї, на обох випиналися жили, коли вони возили гній на той «горб щонайвищий і щонайгірший над усе сільське поле». Ця каторжна робота нагадувала якесь покарання. Така згадка, а ще художня подробиця — будяк, увігнаний у порепану Іванову п’яту, — натяк на Божу покару («В поті лиця твого їстимеш хліб свій, доки не вернешся в землю… Терня й будяки буде вона тобі родити», — сказав Адамові Господь при вигнанні з раю).
Вже у цій частині введена магістральна тема єдності людини й природи, світу. Зображення спільного руху коліс воза, кінських копит і широчезних Іванових п’ят, що викликає гойдання придорожнього бадилля. Потім — проекція тіні Івана «як велетня, схиленого в поясі», далеко на ниви у світлі призахідного сонця. Іван і справді велетень у труді, своєю працею він оживляє світ — той же горб.
Наступні шість розділів — розкриття складних почуттів головного персонажа. Низка картин відтворює зміни душевного стану героя, наростання в ньому болю, туги, розпачу аж до кульмінації — божевільного танцю, що передає всю трагедію розлуки з рідною землею.
Для втілення свого задуму новеліст вдається до своєрідної сюжетно-композиційної організації тексту, оперуючи водночас поетикою експресіонізму, який виявляється в художньому дослідженні сенсу страждань, які спонукають людину до пізнання суті свого існування; в емоційній загостреності зображуваного, уривчастій, «нервовій» динамічно-експресивній фразі, напруженому драматизмі ситуації. Ліричний струмінь, який звучить у прощальних монологах героя, «живцем перенесений мужичий спосіб бесідування», «розкопки» в збентеженій, роз’ятреній сум’яттями душі людини, біль, жаль, душевні страждання визначають настрій новели. Через вужчу, конкретно-історичну проблему еміграції автор розкриває у творі й значно ширшу, вічну проблему сакрального зв’язку людини з рідною землею. Попри непосильну працю, суворий аскетичний спосіб життя, Іван був щасливим, адже почувався часткою рідної землі, її господарем, бо доглядав, оживляв її. Героїчний поєдинок селянина зі значно більшою за нього силою завершується перемогою людини, яка перетворює природу, змушує родити хліб. Герой полюбив свою тяжку працю і свій горб, якого зробив родючим полем, бо це наповнювало його існування сенсом, давало йому радість і гармонію. Виїзд на чужину розірвав у його душі цей зв’язок з навколишнім світом. Іван Дідух сприймає від’їзд як власну смерть і через це ставить по собі хрест. Значна роль відводиться художнім деталям, які спонукають читача у своїй уяві домалювати образ; часто мають глибоко символічне значення, несуть надтекстову інформацію. Такими деталями є образи напружених Іванових жил, колючки, що загналася в Іванову п’яту, слід від коліс, кінських копит і п’ят Іванових, велетенська тінь Івана на горбі, прадавня пісня про осіннє листя, моторошний танець та ін.
Іван — це втілення трудолюбства, мук, терпіння, любові до землі. Весь вік Івана минув на тому горбі. Діти переконали старого Івана емігрувати до Канади. Він продає все, що нажили його батьки, що нажив він сам тяжкою каторжною працею. Дідух влаштовує проводи, на які приходять жителі усього села.
Стефаник порівнює Івана з каменем, що його хвиля викинула на берег, і він почувається позбавленим своєї стихії. Він їде в чужу країну, не маючи надії на краще житгя. Дідух прощається з дружиною перед людьми, ніби передчуваючи, що там, у далекій Канаді, його очікує тільки смерть. А тут, на рідній землі, Іван Дідух ставить собі хрест.
Камінний хрест має символічне значення — це нестримні муки і терпіння не тільки Івана Ді- духа, а й всього пригніченого народу. Драматизм новели підсилюється співом Івана й старого Михайла, танцем Івана з дружиною. Страшні веселощі. Як страшно: невідома Канада вже зараз стає для Івана Дідуха могилою. Зіставленням Канади з могилою Стефаник підкреслював, що переселення до Америки не може бути для селян виходом з тяжкого становища.
Камінним хрестом Іван увічнює своє ім’я. Він знає свої гріхи, а цим хрестом намагається відмолити їх. Усі епізоди новели передають тему народної недолі, людського горя і все ж — сподівання на краще майбутнє. У новелі горб, на якому працює Іван, уособлює тяжку працю, рідну землю, хліборобство. Символічним є і прізвище головного героя — Дідух — хлібний сніп, основа життя, українство. Вражає те, з яким проникненням у психологію селянина малює письменник усі суперечливі почуття, що переживає його герой. Мотиви новели — неминучість розлуки з батьківщиною, любов до землі та до рідного краю, безвихідність становища селян.