Анатолій Свидницький - Люборацькі (сторінка 25)

               

                Богослов відступивсь, і свічку на столі поставили, та не сідали, бо Іван Іоаннович стояв; далі він сів, і всі сіли. Себто так шанують його, що як він не сіда, то ніхто не сміє.

               

                То Іван Іоаннович задумав комплімент сказать панянці і так прибрався. Возвеличивши панянку тим, що вона походить на богородицю, він богородицю назвав красавицею, тоді каже.

               

                — Єй-єй! от як дивлюсь на вас, панно Маріє, то наче на той образ; а як на образ дивлюсь, то наче на вас — їй-богу!.. Точка в точку! — І осміхнувся, та й почав відкашлюватись і люльку набивати.

               

                А паничі кажуть: — І ми так: як дивимось на панну Марію, то наче бачим богородицю... ей... єй... Еге ж так? — пита один у одного.

               

                — Таже так.

               

                — Якби не так, — каже третій, — то пан богослов не казав би.

               

                — Та що ти! — перебив той, — ти не так величаєш; кажи: його богословство.

               

                Мася чуть тільки гамує сміх, а паничі — щоб котрий вусом моргнув, то ніт. А Іван Іоаннович уже набив люльку; уже один і прислужився; вийняв з кишені папірцю шматок, запалив і приніс: — просю, — каже, — покірно, ваше богословство! пихкайте!

               

                Іван Іоаннович хотів щось сказати, та тільки рот роззявив, а той і каже, — та пихкайте-бо, ваше богословство, а то припече і кину.

               

                Іван Іоаннович і став пихкати: пих-пих, і каже: — такого титулу — і все: пих-пих, — нема і в світі, — а все пихкає.

               

                — О? — почав панич, — нема? то як же вас величати, ваше богословство?

               

                — Як буду священиком, то ваше благословеніє, або — ваше преподобіє, або — превелебіє; а тепер ще я не маю величанія.

               

                Принесли чай. Став один панич мішати його ложкою і питає: — Ваше богословство! чи пак — ваше пришле благословенство, а тепер ще ніяк! Ви вчили богословію; чого то, скажіть, сахар скоріш розтає, як його не мішати ложечкою, а як мішати, то не так скоро?

               

                — Ге! — сказав богослов, — ге! хіба це до богословії належить? Ге!

               

                — Бач його! — озвавсь той, — а я думав, що до богословії.

               

                Поки тут що діялось, менші сестри, що сиділи десь там у закутку, підосляли наймичку розпитать хурмана: хто приїхав. Як довідались, що богослов, то так і розігнали курей на сідалі. Вже дівчина, здавалось, і добре за голову стискала, а все-таки чути було «кир-кир». В печі загоготіло; як і паніматка вийшла. З старою Іван повів розмову, як і треба. Все розказував: і скільки кіп його батько вже поставив, і скільки ще буде, і коли обжинків сподіються, і скільки пнів пасіки, і скільки роїв, і все, що треба в хазяйстві, говорив, розказував, як з книжки вичитував. І жартував і все; та тільки з старою, а Мася й Орися сиділи нишком у тій же кімнаті. Поки ж ще паничі були, то й їм було з ким розмовляти; та ті не довго мешкали: паніматка не любила шляхтичів. І вони це добре знали, то не пройшло й години часу, як утрясли.

               

                Паніматці хоч і до дня просидіти б, прогомоніти з Собальським, та не здужала, то й пішла собі. Як не той став хлопець, оставшись с панянками: зам'явся зараз, закахикався.

               

                — Давно вже я тут був, — каже. — Ще ви ось які були, — показав з-на аршин від землі, — а я, — каже, — качавсь, як гарбуз.

               

                Засміялась Мася, і він засміявсь, та й змовкли. Стара гукнула ва Орисю; Орися й вийшла. Богослов і знов почав:

               

                — Покійний о. Гервасій, пам'ятаю, горіхів давав... Мася мовчала; а він додав: — вам, думаю, жаль за о. Гервасієм?

               

                — Mnіе? — озвалась Мася, — nie miala bym, za kirn ubolewac!

               

                — То ж ваш отець!

               

                — Та coz z tego?

               

                — Та й не жаль?

               

                — А nie.

               

                — Як-таки можна, — подумав богослов, — щоб дочці та не жаль було за татом! — І каже: — То може, хоч коли жаль було?

               

                — Nigdy!.

               

                Не сказав він нічого на цю штуку, а почав люльку набивати.

               

                Довго так-то мовчали вони, то розпочинали розмову і на двох-трьох словах кінчали, і знов мовчали.

               

                Богослов курив та й курив, аж язик йому затерп; вже й не хотілось, а все курив, аби дурно не сидіти. Далі, завваживши, що Мася й не заікнеться на рідну мову, каже:

               

                — Чи ви смієтесь з мене, чи що, що тоді он як балакали, а тепер ось як? І не пізнати, що не католичка, що панотцева дочка.

               

                — Bylam glupia, — відказала Мася.

               

                — То це ніби й я дурень, коли так? — заговорив богослов.

               

                — Ja nie mowie, — озвалась Мася, — a panu wolno myslec, со sie podoba.

               

                Скипів панич, аж побілів, і вийшов та й гука:

               

                — Герасиме!

               

                — Гов! — озвавсь той.

               

                — Давай коні! — І вернувсь до хати. Масі вже не було; тільки Собальський ступив за поріг, вона й пішла в валькир.

               

                Хто не знає, що кому що, а курці просо? Так і хурман: аби коням добре, то й сидів би і не рунтався. А в Люборацької коням богослова й містечко знайшлось в стані, і паші, і оброку дозволу; то й почав Герасим ворчати щось під ніс собі, як панич сказав коні подавати.

               

                Почула стара його приказ і вийшла знов, хоч слаба була.

               

                — Куди ви проти ночі? — каже. — Та переночували б любенько, побавились, і вже завтра по видному й поїхали б. А тепер чого сліпати?

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб4466
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб4862
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб4489

Пошук на сайті: