Анатолій Свидницький - Люборацькі (сторінка 10)

                І розказав, як там катують: Мася аж перехрестилась, Орися й собі, і Текля за ними.

               

                — То за що ж це? — питають.

               

                — З ласки та на втіху: от або замужичиш, абощо.

               

                — Як то — замужичиш?..

               

                — Давай ножа!..

               

                — Та скажи перше!

               

                — Давай ножа! давай тобі кажу!

               

                — Скажи, то дам.

               

                — Давай, бо буду бити!

               

                — Скажи, то дам!

               

                — Е! — почав Антосьо з гнівом і підскочив з кулажами, — давай, бо так і вчистю.

               

                Мася тільки усміхалась..

               

                — Не даси?.. давай!

               

                Мася все сміялась.

               

                — То на ж тобі! — сказав Антосьо і з цим словом такого стусана дав, що та так й облилась сльозами. Орися й крикнула:

               

                — Чого ти б'єшся, Антосю!

               

                — Вже почали? — гукнув тато з покоїв.

               

                Та Антосьо не чув. Він тільки вчистив Масю, то так і чкурнув з хати. А сонечко вже заходило. Поки Антосьо справився з сестрами, всі хлопці довідались, шо він приїхав. Були й такі, що не вірили, аж поки самі не побачили. як він вертався з поля з матір'ю.

               

                — Антосьо йде! — стали кричать. І вискоком за бричкою — та не пішки, а все верхами на хворостині, та ще й загнуздавши її, бо коні все цугові, щоб не здуріла, не побила. А нащо ж так батюгою підтина? — Е! не знаєте ви! Щоб лучче басувала. — Аж копіт збили дорогою. Антосьо мовби духу коням піддав, бо всі тащать такими герцями, що мабуть і під самим гетьманом луччого коня не бувало.

               

                Куди ж вони їдуть, молоді лицарі?

               

                Просто дорогою за Антосьом. І як він повертав у подвір'я, хлопці гукали:

               

                — А чи вийдеш?

               

                — Побачу, — відказав той, і серце йому задріботіло в грудях, як тільки в такім віку й може.

               

                — А як думаєш — вийде? — питали хлопці один одного, як Антосьо пішов до хати.

               

                — Може вийде, а може й ніт.

               

                — Пождім його, та тимчасом і коні попасемо!

               

                — Ну, добре, — заговорили і поставили свої коні в ряд, повстромлявши голови їх у пліт. Другий споришу нарвав, посипав перед конякою: «їж, каже, насичайся... Ге! Чогось не їсть! мабуть, дорогу чує».

               

                Поки отак коні стояли на попасі, верховці крізь тин позирали, чи не йде отаман. А він з сестрами справлявся. Хто дверима скрипне, тут все думають: от він. Аж ось і справді він.

               

                — Сюди, сюди! — почали хлопці. Антосьо й побіг до них.

               

                — Ге! — каже, — а в мене й нема коня. Переглянулись лицарі й мовчать.

               

                — Нумо, браття, в коней! — заговорив Антосьо.

               

                — Нумо й у коней! — Зараз поздіймали вуздечки, вв'язали віжки, стали впротяж і закурилось. Антосьо ззаду лиш поцмоктував, любуючись, як його коні басують.

               

               

                               IV

               

                Промайнули вакації, як з батога тряснув, навіть Антосьо і в м'яча не награвся, і в коней не набігався, хоча бігав щонеділі, щосвята, і в м'яча грав щодня, як проти ватаги вийдуть. Як на зло — тільки розіграються, а тут чечуга і тне свого клуса — тюп-тюп! тюп-тюп! — і кургиче. Малеча, що сидить під тином, і почне: «ватага йде, молока несе, а що в цицьці — то мені!»...

               

                Коли б хто мав силу Навина, так би й гукнув: «стій, сонце! ми ще не награлись!» Та ба! пора вівці вилучати. Та ще як трапиться, що ягнята злучаться, або телята! І без того крику, аж в небі чути, а так і бог забув.

               

                Е! не хотілось Антосьові удруге до Крутих! Тут воля на все, і всього доволі, а там!.. І плакали, і молились, та таки попрощались. Поїхав Антосьо — та не сам, не з батьком, не з матір'ю, а духовник віз свого внука, то й Антося взяв. І тепер би дорога не минула Люборацької, та вона не мала часу: збиралась в Тернівку везти Масю до науки.

               

                Пан Росолинський здержав слово: був на спаса в Тернівці, бачивсь із Печержинською і привіз панотцеві звістку, що в неї аж одинадцятеро дітей вчиться. Якби не жнива, Мася давно б уже була в Печержинської, тим більш, що дідич спокою не давав; та жнива були на заваді. Тільки ж під кінець серпня жнива минули і возовиця кінчилась, то на все було часу.

               

                Довго паніматка не приставала віддати Масю в науку, а ще до шляхтянки: «нащо, каже, їй та наука? Ще й віри відцурається?» І вмовляв о. Гервасій, і все. І йому, правду сказать, не науки бажалось для дочки, не освіти; а хотілось, щоб і вона була, як людські дочки, як всяка панянка: чи навчиться чи ні — аби в учительки була, та по-польськи говорила, бо з «хамською», хлопською мовою, мовляв Росолинський, тепер вже нікуди соватись. Такий, значить, світ настав...

               

                — Ні вже! Що не кажи, а анцихрист або вже народився, або скоро народиться, — заговорила паніматка. — Де таке видано, щоб дівчат учили, як хлопців?.. Ні вже! вже останні часи зближаються!

               

                — Дурна ти та нерозумна з своїми часами останніми! — сказав панотець.

               

                — Говори: дурна! — озвалась паніматка. — Вже та не розумніший за мого покійного татуня, а вони, було, все розказують, що так і так діятиметься, як зближиться страшний суд. І як загляну на світ, то акурат так і єсть, як було покійні розказують.

               

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб4466
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб4862
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб4489

Пошук на сайті: