Безрідний – Маркіян Шашкевич

БЕЗРІДНИЙ



Кому бог в груди дав серце м’ягеньке

І дав вродитись в добрую годину,

Щастє, як літом сонічко тепленьке,

В житю му всяку огріває днину;

Й світ єму милий, і солодка нічка,

Мислі веселі, і серденько грає,

Як у дуброві тихенька криничка,

Днина за днинов так єму спливає.

Лиш хто в посестру взяв тяжку недолю,

Що давить серце, як відьма кощава, /58/

Хто вражій нужді попався в неволю,

Кому з журбами і сон, і забава —

Тому ніт місця ані супокою,

Нудиться світом, нудить і собою;

Туга до серця, як гадь, ся вселила,

З’їдає мислі, як змія зірочки 1,

Груди зсушила, здоровля знорила,

Хліб му не милий, не терпить сорочки.

Ще ж то, хто може із серця сплакати,

Чи у куточку, чи за углом хати,

Чи у грудь брата, чи хоть в жменю друга,

Хоть на часочок сплине з серця туга.

Лиш коли сльози в грудях скаменіли

І в тяжку скалу над серцем ся збили,

Разів із десять щодень рад би-сь вмерти:

Годі а годі!.. Потіхи ні смерти.





2 листопада 1840, Нестаничі