Відьма – Тарас Шевченко

ВІДЬМА

ПОЕМА

Молюся, знову уповаю,

І знову сльози виливаю,

І думу тяжкую мою

Німим стінам передаю.

Озовітеся ж, заплачте,

Німії, зо мною

Над неправдою людською,

Над долею злою.

Озовітесь? А за вами,

Може, озоветься

Безталання невсипуще

І нам усміхнеться.

Поєднає з недолею

І з людьми і скаже

Спасибі нам. Помолиться

Й тихо спати ляже.

І примиренному присняться

І люди добрі, і любов,

І все добро. І встане вранці

Веселий і забуде знов

Свою недолю. І в неволі

Познає рай, познає волю

І всетворящую любов.

Коло осіннього Миколи,

Обідрані, трохи не голі,

Бендерським шляхом уночі

Ішли цигани. А йдучи –

Звичайне, вольниє – співали.

Ішли, ішли, а потім стали.

Шатро край шляху розп'яли,

Огонь чималий розвели

І кругом його посідали.

Хто з шашликом, а хто і так –

Зате він вольний, як козак

Колись-то був. Сидять, куняють,

А за шатром в степу співає,

Неначе п'яна з приданок:

Додому йдучи, молодиця:

"Ой у новій хаті

Полягали спати,

Молодій приснилось,

Що мати сказилась,

Свекор оженився,

Батько утопився.

І… гу…"

Цигани слухають, сміються:

– І де ті люди тут возьмуться?

Оце, мабуть, із-за Дністра,

Бо тут все степ… Мара! Мара! –

Цигани крикнули, схопились.

А перед ними опинилось

Те, що співало. Жаль і страх!

В свитині латаній дрижала

Якась людина. На ногах

І на руках повиступала

Од стужі кров; аж струпом стала.

І довгі коси в реп'яхах

О поли бились в ковтунах.

Постояла, а потім сіла

Коло огню і руки гріла

На самім полум'ї. – Ну, так!

Оженився неборак! –

Сама собі вона шептала

І тяжко, страшно усміхалась.

Що се таке? Се не мара.

Моя се мати і сестра,

Моя се відьма, щоб ви знали.

Цигани

А відкіля ти, молодице?

Відьма

Хто, я?

(співає)

"Як була я молодиця,

Цілували мене в лице,

А як стала стара баба,

Цілували б, була б рада"

Циган

Співуча, нічого сказать.

Якби собі таку достать,

Та ще й з медведем…

Відьма

Я співаю.

Чи то сижу, чи то гуляю,

Все співаю, все співаю,

Уже забула говорить…

А перше добре говорила.

Циган

Де ж ти була, що заблудила?

Відьма

Хто, я? чи ти?

(шепче)

Цить лишень, цить.

Он, бач, зо мною пан лежить.

Огонь погас, а місяць сходить,

В яру пасеться вовкулак…

(усміхнувшись)

Я в приданках була, впилася,

І молода не придалася…

А все то прокляті пани

З дівчатами такеє діють…

Ще треба другу одружить.

Піду, без мене не зуміють

І в домовину положить…

Цигани

Не йди, небого, будь ти з нами!

У нас, їй-богу, добре жить.

Відьма

А діти єсть у вас?

Цигани

Немає.

Відьма

Кого ж годуєте єсте?

Кого ви спати кладете?

Кого колишете вночі?

Лягаючи і встаючи,

За кого молитесь? Ох, діти!

І все діти! І все діти!

Не знаю, де од їх подітись.

Де не піду, й вони за мною,

Вони з'їдять мене колись…

Цигани

Не плач, небого, не журись.

У нас дітей нема й заводу.

Відьма

Хоч з гори та в воду.

І відьма тяжко заридала.

Цигани мовчки дивувались,

Поки поснули, де хто впав,

Вона ж не спала, не журилась.

Сиділа, ноги устромила

В гарячий попіл. Виступав

Щербатий місяць з-за могили

І на шатро мов позирав,

Аж поки хмари заступили.

Чом не спиться багатому

Сивому, гладкому?

Чом не спиться убогому

Сироті старому?

Один дума, як би його

Достроїть палати.

Другий дума, як би його

На подзвін придбати.

Один старий одпочине

В пишній домовині.

Другий старий і так собі

Де-небудь під тином.

І обидва спочивають

І гадки не мають.

Убогого не згадують,

А того ще й лають.

Коло огню старий циган

З люлькою куняє.

Позирає на приблуду

Й на подзвін не дбає.

Циган

Чому не ляжеш, не спочинеш?

Зірниця сходить, подивись

Відьма

Дивилась я – вже ти дивись.

Циган

Ми рано рушимо, покинем,

Як не проспишся.

Відьма

Не просплюсь.

Я вже ніколи не просплюсь.

Отак де-небудь і загину

У бур'яні…

(співає тихо)

"Гаю, гаю, темі лй гаю,

Тихенький Дунаю!

Ой у гаї погуляю,

В Дунаю скупаюсь.

В зеленому баговинні

Трохи одпочину…

Та, може, ще хоч каліку

Приведу дитину…"

Дарма! аби собі ходило

Та вміло матір проклинать.

А он, чи бачиш, на могилі

Очима лупа кошеня?

Іди до мене. Кицю, кицю…

Не йде, прокляте бісеня!

А то дала б тобі напиться

З моєї чистої криниці…

(приспівує)

"Стоїть кутя на покуті,

А в запічку діти.

Наплодила, наводила,

Та нема де діти:

Чи то потопити?

Чи то подушити?

Чи жидові на кров продать,

А гроші пропити?"

Що, добре наші завдають?

Сідай лиш ближченько, отут.

Ото-то й то! А ти не знаєш…

Що я в Волощині була.

Я розкажу, як нагадаю.

Близнят в Бендерах привела,

У білих Яссах колихала,

У Дунаєві купала,

В Туреччині сповила

Та додому однесла –

Аж у Київ. Та вже дома,

Без кадила, без кропила,

За три шаги охрестила,

А три шаги пропила.

Упилася, упилась!

І досі п'яна!..

І вже ніколи не просплюся.

Бо я вже й бога не боюся

І не соромлюся людей.

Коли б мені отих дітей

Найти де-небудь! Ти не знаєш,

Чи є в Туреччині война?

Циган

Була колись, – тепер нема.

Умер найстарший старшина.

Відьма

А я думала, що й досі…

Аж уже немає.

Слухай лишень, скажу тобі,

Кого я шукаю.

Я шукаю Наталочку

Та сина Івана.

Дочку свою Наталоньку…

Та шукаю пана,

Того Ірода, що, знаєш?..

Стривай, нагадала.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: