Тарас Шевченко - Гайдамаки (сторінка 3)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Taras_shevchenko_gaydamaky.docx)Taras_shevchenko_gaydamaky.docx63 Кб3842
Скачать этот файл (Taras_shevchenko_gaydamaky.fb2)Taras_shevchenko_gaydamaky.fb2131 Кб2400
Старшини нишком стали за дубом, а під дубом сидить сліпий кобзар; кругом його запорожці і гайдамаки. Кобзар співає з повагою і неголосно.

"Ой волохи, волохи,
Вас осталося трохи;
І ви, молдавани,
Тепер ви не пани;
Ваші господарі
Наймити татарам,
Турецьким султанам.
В кайданах, в кайданах!
Годі ж, не журіться;
Гарно помоліться,
Братайтеся з нами,
З нами, козаками;
Згадайте Богдана,
Старого гетьмана;
Будете панами,
Та, як ми, з ножами,
З ножами святими,
Та з батьком Максимом
Сю ніч погуляєм,
Ляхів погойдаєм,
Та так погуляєм,
Що аж пекло засміється,
Земля затрясеться,
Небо запалає...
Добре погуляєм!"

Запорожець

Добре погуляєм! правду старий епіва, як не бреше.
А іцо б то з його за кобзар був, якби не волох!

Кобзар

Та я й не волох; так тілько - був колись у
Волощині, а люде й зовуть
Волохом, сам не знаю за що.

Запорожець

Ну, та дарма; утни ще яку-небудь.
Ану лишень про батька Максима ушквар.

Гайдамака

Та не голосно, щоб не почула старшина.

Запорожець

А що нам ваша старшина? почує, так послуха,
коли має чим слухати, та й годі.
У нас один старший - батько Максим;
а він як почує, то ще карбованця дасть.
Співай, старче божий, не слухай його.

Гайдамака

Та воно так, чоловіче; я це й
сам знаю, та ось що: не так пани,
як підпанки, або - поки сонце
зійде, то роса очі виїсть.

Запорожець

Брехня! Співай, старче божий,
яку знаєш, а то й дзвона
не діждемо - поснемо.

Гуртом

Справді, поснемо; співай яку-небудь.

Кобзар (співає)

"Літа орел, літа сизий
Попід небесами;
Гуля Максим, гуля батько
Степами-лісами.
Ой літає орел сизий,
А за ним орлята;
Гуля Максим, гуля батько,
А за ним хлоп'ята.
Запорожці ті хлоп'ята,
Сини його, діти, -
Поміркує, загадає,
Чи бити, чи пити,
Чи танцювать; то й ушкварять,
Аж земля трясеться.
Заспіває - заспівають,
Аж лихо сміється.
Горілку, мед не чаркою -
Поставцем черкає,
А ворога, заплющившись,
Ката, не минає.
Отакий-то наш отаман,
Орел сизокрилий!
І воює, і гарцює
З усієї сили -
Нема в його ні оселі,
Ні саду, ні ставу...
Степ і море; скрізь битий шлях,
Скрізь золото, слава.
Шануйтеся ж, вражі ляхи,
Скажені собаки:
Йде Залізняк Чорним шляхом,
За ним гайдамаки".

Запорожець

Оце-то так! вчистив, нічого сказати:
і до ладу, і правда.
Добре, далебі, добре!
Що хоче, то так і втне.
Спасибі, спасибі-

Гайдамака

Я щось не второпав,
що він співав про гайдамаків?

Запорожець

Який-бо ти бевзь і справді!
Бачиш, ось що він співав:
щоб ляхи погані, скажені
собаки, каялись, бо йде
Залізняк Чорним шляхом з
гайдамаками, щоб ляхів, бачиш, різати...

Гайдамака

І вішати, і мордувати!
Добре, єй-богу, добре! Ну, це так!
Далебі, дав би карбованця,
якби був не пропив учора! Шкода!
Ну, нехай стара в'язне, більше м'яса буде
Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам.
Утни ще що-небудь про гайдамаків.

Кобзар

До грошей я не дуже ласий.
Аби була ласка слухати,
поки не охрип, співатиму;
а охрипну - чарочку,
другу тії ледащиці-живиці,
як то кажуть, та й знову.
Слухайте ж, панове громадо!

"Ночували гайдамаки
В зеленій діброві,
На припоні пасли коні,
Сідлані, готові.
Ночували ляшки-панки
В будинках з жидами,
Напилися, простяглися
Та й..."

Громада

Цить лишень! здається, дзвонять. Чуєш?.. ще раз... о!..

"Задзвонили, задзвонили!" -
Пішла луна гаєм.
"Ідіть же ви та молітесь,
А я доспіваю".

Повалили гайдамаки,
Аж стогне діброва;
Не повезли, а на плечах
Чумацькі волові
Несуть вози. А за ними
Сліпий Волох знову:
"Ночували гайдамаки
В зеленій діброві".
Шкандибає, курникає,
І гич не до речі.
"Ну лиш іншу, старче божий!" -
З возами на плечах
Кричать йому гайдамаки.
"Добре, хлопці, нате!
Отак! отак! добре, хлопці!
А нуте, хлоп'ята,
Ушкваримо!"
Земля гнеться.
А вони з возами
Так і ріжуть. Кобзар грає,
Додає словами:
"Он гоп таки так!
Кличе Гандзю козак:
"Ходи, Гандзю, пожартую,
Ходи, Гандзю, поцілую;
Ходім, Гандзю, до попа
Богу помолиться;
Нема жита ні снопа,
Вари варениці".
Оженився, зажурився -
Нічого немає;
У ряднині ростуть діти,
А козак співає:
"І по хаті ти-ни-ни,
І по сінях ти-ни-ни,
Вари, жінко, лини,
Ти-ни-ни, ти-ни-ни!"

"Добре! Добре! Ще раз! Ще раз!"
Кричать гайдамаки.

"Ой гоп того дива!
Наварили ляхи пива,
А ми будем шинкувать,
Ляшків-панків частувать.
Ляшків-панків почастуєм,
З панянками пожартуєм.
Ой гоп таки так!
Кличе панну козак:
"Панно, пташко моя!
Панно, доле моя!
Не соромся, дай рученьку,
Ходім погуляймо;
Нехай людям лихо сниться,
А ми заспіваймо.
А ми заспіваймо,
А ми посідаймо,
Панно, пташко моя,
Панно, доле моя!"

"Ще раз, ще раз!"

"Якби таки або так, або сяк,
Якби таки запорозький козак,
Якби таки молодий, молодий,
Хоч по хаті б поводив, поводив.
Страх мені не хочеться
З старим дідом морочиться.
Якби таки..."

"Цу-цу, скажені! схаменіться!
Бач, розходилися! А ти,
Стара собако, де б молиться,
Верзеш тут погань. От чорти!"
Кричить отаман. Опинились;
Аж церков бачать. Дяк співа,
Попи з кадилами, з кропилом;
Громада - ніби нежива,
Анітелень... Поміж возами
Попи з кропилами пішли;
За ними корогви несли,
Як на Великдень над пасками.
"Молітесь, братія, молітесь! -
Так благочинний начина. -
Кругом святого Чигрина
Сторожа стане з того світу,
Не дасть святого розпинать.
А ви Україну ховайте:
Не дайте матері, не дайте
В руках у ката пропадать.
Од Конашевича і досі
Пожар не гасне, люде мруть,
Конають в тюрмах, голі, босі...
Діти нехрещені ростуть,
Козацькі діти; а дівчата!..
Землі козацької краса
У ляха в'яне, як перш мати,
І непокритая коса
Стидом січеться; карі очі
В неволі гаснуть; розкувать
Козак сестру свою не хоче,
Сам не соромиться конать
В ярмі у ляха... горе, горе!
Молітесь, діти! страшний суд
Ляхи в Україну несуть -
І заридають чорні гори.
Згадайте праведних гетьманів:
Де їх могили? де лежить
Останок славного Богдана?
Де Остряницина стоїть
Хоч би убогая могила?
Де Наливайкова? нема!
Живого й мертвого спалили.
Де той Богун, де та зима?
Інгул щозиму замерзає -
Богун не встане загатить
Шляхетським трупом . Лях гуляє!
Нема Богдана - червонить
І Жовті Води, й Рось зелену.
Сумує Корсунь староденний:
Нема журбу з ким поділить.
І Альта плаче: "Тяжко жити!
Я сохну, сохну... де Тарас?
Нема, не чуть... не в батька діти!"
Не плачте, братія: за нас
І душі праведних, і сила
Архістратига Михаїла.
Не за горами кари час.
Молітесь, братія!"

Молились,
Молились щиро козаки,
Як діти, щиро; не журились,
Гадали теє... а зробилось -
Над козаками хусточки!
Одно добро, одна слава -
Біліє хустина,
Та й ту знімуть...
А диякон:
"Нехай ворог гине!
Беріть ножі! освятили".
Ударили в дзвони,
Реве гаєм: "Освятили!"
Аж серце холоне!
Освятили, освятили!
Гине шляхта, гине!
Розібрали, заблищали
По всій Україні

Треті півні

Ще день Украйну катували
Ляхи скажені; ще один,
Один, останній, сумували
І Україна, і Чигрин.
І той минув - день Маковія,
Велике свято в Україні.
Минув - і лях, і жидовин
Горілки, крові упивались,
Кляли схизмата, розпинали,
Кляли, що нічого вже взять.
А гайдамаки мовчки ждали,
Поки поганці ляжуть спать.
Лягли, і в голови не клали,
Що вже їм завтра не вставать.
Ляхи заснули, а іуди
Ще лічать гроші уночі,
Без світла лічать бариші,
Щоб не побачили, бач, люде.
І ті на золото лягли
І сном нечистим задрімали.
Дрімають... навіки бодай задрімали!
А тим часом місяць пливе оглядать
І небо, і зорі, і землю, і море
Та глянуть на люде, що вони моторять,
Щоб богові вранці про те розказать.
Світить білолиций на всю Україну,
Світить... а чи бачить мою сиротину,
Оксану з Вільшани, мою сироту?
Де її мордують, де вона воркує?
Чи знає Ярема? чи знає, чи чує?
Побачимо потім, а тепер не ту,
Не ту заспіваю, іншої заграю;
Лихо - не дівчата - буде танцювать.
Недолю співаю козацького краю;
Слухайте ж, щоб дітям потім розказать,
Щоб і діти знали, внукам розказали,
Як козаки шляхту тяжко покарали
За те, що не вміла в добрі панувать.

Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
Степи зеленіють;
Діди лежать, а над ними
Могили синіють.
Та що з того, що високі?
Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче,
Ніхто не згадає.
Тілько вітер тихесенько
Повіє над ними,
Тілько роси ранесенько
Сльозами дрібними
їх умиють. Зійде сонце,
Осушить, пригріє;
А унуки? їм байдуже,
Панам жито сіють.
Багато їх, а хто скаже,
Де Гонти могила, -
Мученика праведного
Де похоронили?
Де Залізняк, душа щира,
Де одпочиває?
Тяжко! важко! Кат панує,
А їх не згадають.

Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
І день, і ніч гвалт, гармати;
Земля стогне, гнеться;
Сумно, страшно, а згадаєш -
Серце усміхнеться.

Місяцю мій ясний! з високого неба
Сховайся за гору, бо світу не треба;
Страшно тобі буде, хоч ти й бачив Рось,
І Альту, і Сену , і там розлилось,
Не знать за що, крові широкеє море.
А тепер що буде! Сховайся ж за гору;
Сховайся, мій друже, щоб не довелось
На старість заплакать...

Сумно, сумно серед неба
Сяє білолиций.
Понад Дніпром козак іде,
Може, з вечірниці.
Іде смутний, невеселий,
Ледве несуть ноги.
Може, дівчина не любить
За те, що убогий?
І дівчина його любить,
Хоч лата на латі.
Чорнобривий, а не згине,
То буде й багатий.
Чого ж смутний, невеселий
Іде - чуть не плаче?
Якусь тяжку недоленьку
Віщує козаче,
Чує серце, та не скаже,
Яке лихо буде.
Мине лихо... Кругом його
Мов вимерли люде.
Ані півня, ні собаки;
Тілько із-за гаю
Десь далеко сіроманці
Вовки завивають
Байдуже! іде Ярема,
Та не до Оксани,
Не в Вільшану на досвітки, -
До ляхів поганих
У Черкаси. А там третій
Півень заспіває...
А там... а там... Йде Ярема,
На Дніпр поглядає.

"Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий!
Багато ти, батьку, у море носив
Козацької крові; ще понесеш, друже!
Червонив ти синє, та не напоїв;
А сю ніч уп'єшся. Пекельнеє свято
По всій Україні сю ніч зареве;
Потече багато, багато, багато
Шляхетської крові. Козак оживе;
Оживуть гетьмани в золотім жупані;
Прокинеться доля; козак заспіва:
"Ні жида, ні ляха", а в степах Украйни -
О боже мій милий - блисне булава!"

Так думав, ідучи в латаній свитині,
Сердега Ярема з свяченим в руках.
А Дніпр мов підслухав: широкий та синій,
Підняв гори-хвилі; а в очеретах
Реве, стогне, завиває,
Лози нагинає;
Грім гогоче, а блискавка
Хмару роздирає.
Іде собі наш Ярема,
Нічого не бачить;
Одна думка усміхнеться,
А друга заплаче.
"Там Оксана, там весело
І в сірій свитині;
А тут... а тут... що ще буде?
Може, ще загину".
А тим часом із байраку
Півень - кукуріку!
"А,Черкаси!.. боже милий!
Не вкороти віку!"

Червоний бенкет

Задзвонили в усі дзвони
По всій Україні;
Закричали гайдамаки:
"Гине шляхта, гине!
Гине шляхта! погуляєм
Та хмару нагрієм!"
Зайнялася Смілянщина,
Хмара червоніє.
А найперша Медведівка
Небо нагріває.
Горить Сміла, Смілянщина
Кров'ю підпливає.
Горить Корсунь, горить Канів,
Чигирин, Черкаси;
Чорним шляхом запалало,
І кров полилася
Аж у Волинь. По Поліссі
Гонта бенкетує,
А Залізняк в Смілянщині
Домаху гартує,
У Черкасах, де й Ярема
Пробує свячений.
"Отак, отак! добре, діти,
Мордуйте скажених!
Добре, хлопці!" - на базарі
Залізняк гукає.
Кругом пекло; гайдамаки
По пеклу гуляють.
А Ярема - страшно глянуть
По три, по чотири
Так і кладе. "Добре, сину,
Матері їх хиря!
Мордуй, мордуй, в раю будеш
Або есаулом.
Гуляй, сину! нуте, діти!"
І діти майнули
По горищах, по коморах,
По льохах, усюди;
Всіх уклали, все забрали.
"Тепер,хлопці, буде!
Утомились, одпочиньте".
Улиці, базари
Крились трупом, плили кров'ю.
"Мало клятим кари!
Ще раз треба перемучить,
Щоб не повставали
Нехрещені, кляті душі".
На базар збирались
Гайдамаки. Йде Ярема,
Залізняк гукає:
"Чуєш, хлопче? ходи сюди!
Не бійсь, не злякаю".
"Не боюся!" Знявши шапку,
Став, мов перед паном.

Пошук на сайті: