Аналіз твору
Тараса Шевченка "До Основ'яненка"
1839 р.
Літературний рід: лірика.
Жанр: послання.
Вид лірики: громадянська.
Провідні мотиви: захоплення героїчним минулим України; роль уроків історії для вирішення проблем сучасності; віра в безсмертя рідного народу.
Про твір: поштовхом до написання романтично-величального послання «До Основ’яненка» стала публікація в «Отечественньїх записках» нарису Г. Квітки-Основ’яненка «Головатий (Нарис для історії Малоросії)», який справив на Т. Шевченка глибоке враження. Поет заохочував свого старшого побратима висвітлювати історико-героїчну, патріотичну тематику, спонукав відтворювати в усій величі героїку минулого України, щоб розбудити пасивних сучасників для боротьби за соціальне й національне розкріпачення народу, тим самим не розриваючи вісь безперервності історичного часу.
Поезія пройнята народнопоетичною символікою: місяць, вітер, чайка, степ, могили, домовина. Тропи також мають народнопісенне походження: порівняння («Чайка скиглить літаючи, // Мов за дітьми плаче»)’, персоніфікація («На тім степу скрізь могили // Стоять та сумують»)’, постійні епітети («сине море», «червоні жупани», «чужі люде», «слава козацькая»). Усе це сприяє висловленню основних ідей послання:
- минуле має дати відповідь на проблеми сучасності, щоб дізнатися, «Чия правда, чия кривда // чиї ми діти»;
- заклик поета оспівувати героїчне минуле народу;
- віра в безсмертя рідного народу, його мови, культури.
Елегійні описи славного історичного минулого, яке не вернеться, звеличення козацтва, сцени звитяжних козацьких походів характерні й для інших ранніх творів Т. Шевченка.