Київ: Твім інтер, 1999. – 360 с.
Валерій Шевчук створив цілком новий в українській літературі тип історичної повісті: з одного боку, це твори мислительні, з другого, — завдяки напруженому сюжетові, наближаються до інтелектуального детективу, з третього, — психологічні, бо розкриття таїн людської душі — одне із творчих завдань автора. Побіч із вивіреною історичністю тут немало фантастичного чи фантасмагоричного, що відповідає світобаченню людини тієї доби, а часово книга охоплює другу половину XVI — початок XVIII століття.
"Шевчук – кращий український прозаїк. Він – наш Умберто Еко. Простого читача може зацікавити захоплюючий сюжет, але для інтелектуалів теж знайдуться цікаві речі" (Юрій Винничук)
