Шкільний твір
Жіноча доля у творі Валерія Шевчука "Дім на горі"
У романі "Дім на горі» потяг до мандрів, незбагненні поривання у незвідане відчувають молоді хлопці, а владарюють у цьому загадковому домі самотні жінки.
Жіночу долю у "Домі на горі" чітко визначає бабуся Галини Іванівни, яка розповідає легенди свого роду: "Ми тут тим, Галочко, й визначились у цьому домі, що жили спокійно й вміли чекати. Чекати, ласочко моя, — це така складна і велика наука. Нам, жінкам, не дано вибирати і владарювати, нам дано чекати… Ми бунтівники, що не повинні перемагати, інакше втратимо свою красу і силу". Цей вислів старої жінки увібрав у себе віковий досвід жіночого терпіння, праці, витривалості, що став законом життя, законом поведінки, законом вічності.
Галя іронічно ставилася до бабусиних переказів, а потім сама признається синові: "Чим більше вона підростає, та Оксана, тим більше я починаю вірити, що ті наші казки, які так любила переповідати бабця, не такі й казки…" Бо дочці Галини Іванівни починає снитися,сірий птах, а під вікнами тиняється молодик у лакових черевиках. Доля повторюється. І це теж одна з прикмет гармонії, до якої приходять герої роману-балади. Вони розуміють, що "світ дивовижно уладжений, і все діє співмірно до добра кожному, а основним принципом світу є все-таки любов".
В. Шевчук не торкається в романі питання спадкоємності поколінь. Кожне нове покоління по-своєму сприймає світ, набуває свого життєвого досвіду, і в цьому є своя правда, своя закономірність, свій закон вічності.
Автор подає ще одну трагічну долю жінки — це вчителька Олександра Панасівна. Вона залишилася після війни сама з п'ятьма дітьми та виховує їх працьовитими, гордими, сильними. Що дає силу цій жінці? Що згуртовує воєдино цю сім'ю? Відповіді на ці філософські питання автор намагається дати протягом усього твору. Щоразу, коли сім'я відзначає чиїсь іменини, під вікнами їхньої хати "у хлюпкоті", в мороз чи негоду "низька окоренкувата тінь плакатиме разом з дощем, бо приблукала сюди, пройшовши тисячі кілометрів". Хто це стоїть під вікном? Це батько тих п'яти дітей та чоловік згорьованої жінки! Як багато важить у сім'ї, у суспільстві пам'ять про полеглих на фронтах Великої Вітчизняної війни, як єднає, згуртовує людей пам'ять про наш спільний подвиг. Не всім дано побачити людину-тінь, але вона живе у пам'яті отаких вірних і люблячих жінок.
В. Шевчук використав у творі багато елементів, які пронизують твір, цементують його в гармонійну цілісність. Це і мотив небесної дороги, який стає символом життєвого шляху, йдучи яким, "кожна людина відчуває потребу ступити не лише на житейську дорогу, а й на ту, що провадить до вічності". Це і мотив самотності, бо всі герої твору переживають її, кожен, щоправда, по-своєму, але в житті одних — це прокляття, а для інших — благо. Це і мотив блудного сина, узятий із біблійної притчі, яка передає горе вигнання з рідного дому-фортеці, своєрідну втечу від світу, від себе і водночас радість повернення — знаходження себе, радість прозріння пізнання вічних законів.
Як бачимо, В. Шевчук щедро й уміло використав свій талант письменника барокового напряму, зробив роман "Дім на горі" цікавим і неповторним. У суспільстві, де мораль і етика спрощуються, прагматизуються, письменник хоче переконати, що народна міфологія несе в собі багатовікові знаки, які заслуговують на духовну реабілітацію та всенародне визнання у молодого покоління.