Т

Не одно уже століття Дуб стояв, простерши віття,— весь в корі, як у броні, трудні роки, ночі й дні… Знав одне лиш добре діло. Листя дихало й раділо,

Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла. Щоб жить — ні в кого

Я стою на кручі — За рікою дзвони: Жду твоїх вітрил я — Тінь там тоне, тінь там десь… Випливають хмари — Сум росте, мов колос: Хмари хмарять

Я сказав тобі лиш слово — Вколо ж шум який піднявся: В небі сонце задзвеніло, Гай далекий засміявся. Подививсь я в твої очі. Стиснув руку в любій муці.

Той сад, і ніч, і зорі — де вони тепер? Згадай, як весна цвіла, зі мною ти рада йшла. А в серці — мов крик… А серце розривалось,