Т

КУКІЛЬ Стріляють серце, стріляють душу — нічого їм не жаль. …Сіло собі край вікна, засунуло пучечку в рота, мами визирає. А мати лежить посеред улиці з півхунтом хліба

Коли в твої очі дивлюся — Здається мені: Мов бачу я небо прозоре. Мов бачу брильянтових зір ціле море, Що десь там горять-усміхаються, Чудові, ясні!.. Ах, очі, ті

Квітчастий луг і дощик золотий. А в далині, мов акварелі, — Примружились гаї, замислились оселі… Ах, серце, пий! Повітря — мов прив’ялий трунок. Це рання осінь шле цілунок

КВІТИ ДРУЗЯМ В сизому тумані, В сині димовій — Яблука рум'яні, Груші медові. Вміє одаряти Сотнями дарів Осінь, щедра мати, Всіх трудівників! Линуть птичі зграї, Шелестять гаї… Школа

Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають, Ще половіє злотом хвиль на сонці жита риза (Вітри лежать, вітри на арфу грають); — А в небі свариться вже