Т

Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, — знов недуже — О милий брате, — розіп’яте — Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку. — Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? — Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості

За всіх скажу, за всіх переболію, я кожен час на звіт іду, на суд. Глибинами не втану, не змілію, верхів'ями розкрилено росту. Ніколи так душа ще не мужала!

З кохання плакав я, ридав. (Над бором хмари муром!) Той плач між нею, мною став — (Мармуровим муром…) Пливуть молитви угорі. (Вернися з сміхом-дзвоном!) Спадає лист на вівтарі

З далекого походу Вернувсь до мене брат. Одкинув він рушницю, На край стола схиливсь. — Ой що ж ти, брате, бачив, Кого ти там убив? — Поглянув він