З того часу Марині почав снитися один і той самий сон, чи то пак видіння, яке пережила школяркою на сцені поряд із Вольфом Мессінгом: вони стоять одне навпроти одного у сліпучій пустелі, і їх обох, як водяний вир, затягує в себе гарячий пісок…
Марсалія застогнала: їй здалося, що пісок уже підступає під горло, пекучий, пливучий, і на сто миль довкіл – ані соломинки, щоб учепитися… А за вікном – на сотні верст – ані деревинки, ані хатинки, ані…
– Щось знову не так? – спитав через плече Родіон.
– Усе так… Відчепись… – буркнула. Завжди він… як Пилип з конопель!
… І тоді його теж принесло… Але вперше – вчасно і доречно. На той час Марсалія під керівництвом Учителя не тільки перфектно оволоділа професіями екстрасенса, народної цілительки, масотерапевта і т.д., а й зрозуміла, що пора «давати драпака» від цієї мафії. Не така вже вона була нетямуща ідіотка, щоб не побачити, що високі ідеї «порятунку народу і Вітчизни» їй доведеться відробляти каторжною працею на стадіонах, гастролюючи по Україні та розсіваючи наліво і направо «опіум для народу», або, ще гірше, прикутою до якогось клубу на околиці у ролі народної цілительки «баби Ванги» чи святої провидиці Анжели чи Євлампії. Тож доки її не прикували ланцем до галери, доки в ній ще палає вогонь відваги і впевненість у власні сили, у те, що сама годна пробити собі дорогу до слави, рвалася на волю…
Тому й зраділа Родіонові, і вчепилася в столичного кореспондента, як потопаючий за соломинку…
* * *
Спогади муляють, як тверда, затовчена подушка. І плутаються, як… собачі стежки. Зручніше вмостившись на плечі янгола у камуфляжі, Марсалія зізнається собі, що не мала рації, одне слово, була дурна, і замість того, щоб переконати Учителя, що вона й тільки вона може бути першою посланницею з космосу, як Юрій Гагарін – посланцем у космос, проміняла Учителя на Родіона — цю кікімору в штанах…
Марсалія вдоволено всміхається – їй подобається порівняння. Більше, як спогади. Спогади її убивають. Адже ж вона могла запопасти слави Чудака чи Кашпора, якби не така дурна. Як-не-як, а Учитель таки її єдину з чортової дюжини відібрав, як він похмуро жартував, у загін «космонавтів». Решту пустив «народ пасти» по селах та містечках. А от Свєтка-Кассандретка невідомо де ділася… Марсалія грішним ділом підозрювала, що Світлану замість неї, Марсалії, відправили в Америку…
Нещодавно здогади підтвердились: на одному з вітчизняних телеканалів промайнула інформація про зустріч в українському посольстві чи то в Англії, чи то у США. У поважному товаристві працівників і гостей промайнула пихата фізіономія і пані Пивоварової…
Та якби ж то Марсалії тогочасній та теперішній розум! Та терпіння! Та яснобачення! Може б здогадалася про грандіозні наміри Учителя щодо неї… А так… тільки через роки вона дізнається, що не Чудака і Кашпора, які водночас із кремлівськими реформаторами відкривали зашореному, тоді ще радянському народові паралельні світи омріяної свободи і демократії, а її першою збиралися «запускати в космос», тобто «випускати на маси»… А їй свербіло слави запопасти – вже! У цю хвилину!…
Отож бо й воно, що замість того, щоб годити-догоджати Учителю, вона задерла хвіст і… Коли по правді казати, то й Родіона сама з Києва викликала. І він на крилах прилетів зі своєї столиці в обласний центр, де вона уже, слава Богу, закінчувала школу екстрасенсів. Три незабутні дні і ночі проблукали тихими вуличками міста, його парками й скверами. Вона розповідала, «підпускаючи туману», про те, що сама щойно почула від Учителя, прибріхуючи про різні паранормальні явища, з якими нібито зустрічалася на кожнім кроці, і про своє потужне цілюще біополе, здатне заспокоювати, лікувати, очищати людські душі, яке у неї нібито помічали давно, але тільки Учитель оцінив і спрямував у благочинне русло на користь людям.
У радіо-журналіста, загіпнотизованого інформацією про нечуване і незвідане, щелепа відвисла. Не защібалася пелька несита навіть тоді, коли вона годувала його по ресторанах, а вночі кохалася з ним у готельному одномісному номері, за який заплатила втридорога з метою конспірації.
Сталося це першої ж ночі, після розкішної вечері в ресторані, пляшки коньяку і танців до впаду. По тому, як Радько сп’янів після першої ж чарчини, вона зрозуміла, що перед нею або непитущий, або ж пияк кінчений. Підтвердилось останнє. Вже в номері. Кавалер був ніякий, що в його роки ще наче зарано…
Звісно, був той перелюб не хтозна-яким кайфом для неї, але бідного Радька власні подвиги настільки вразили, що він закохався в неї до нестями.
Згодом Родіон хвалитиметься за чаркою кожному, нібито «Мацюня зробила з нього мужчину». Тьху! Не знав, лишень, дурень, що Мацюні його юний скелет у шафі потрібен був із зовсім іншою метою.
* * *
Марсалія скрушно зітхає. Може, й справді невдалим був її вибір. Та все-таки Родіон був першим чоловіком, який щось для неї зробив доброго. Ще б пак! Після його передачі про унікальну чарівницю-цілительку по республіканському радіо її життя і навіть суспільний статус у рідних загуминках різко змінилися: враз її заповажали навіть вороги. А коли листоноша висипала на подвір’ї торбу листів, що надійшли їй від хворих і недужих з усієї України, вона вперше пережила ні з чим незрівнянне солодке запаморочення славою і зрозуміла: назад вороття нема. Тільки вперед. Усіма засобами. Оскільки ж зараз єдиним засобом вирватися з глушини був вільний козак Радько, їй нічого не зоставалося, як зробити на нього ставку.
Сама дивувалася, звідки в неї, затурканої шлюбної жінки, сільської вчительки, такі грандіозні потреби самореалізації? Мабуть, справді, як твердив Учитель, відкрилися в неї потаємні канали, розверзлися чакри, притлумлені невіданням і сірою буденщиною… Ніде правди діти, кілька ночей Великий Маґістр сам натхненно трудився над її чакрами у готельному номері… Може, тому, що вона так довго чекала «милості» від Учителя і сподівалася «не знати чого», те «шунтування» каналів їй особливої втіхи не принесло…
* * *
«Димедрольчик» Родіона починав діяти, розливаючись по тілу солодким маренням, в якому не було місця його квасній осоружній пиці. Натомість із туману випливла кінська морда Вакара. Портупея під рипучою шкірянкою теж порипувала, як збруя, і заважала при інтимі.
Може, Учитель тому й не йшов з нею на тісніший контакт, що йому той рип заважав? Та ну їх усіх! Хоч кожна підлість чоловіча для розумної жінки – урок. Тож упевнившись, що Учитель – журавель у небі, ще міцніше стиснула у жмені синичку на прізвисько Родіон, поклявшись собі, що одного сонячного дня вилетить із рідної глухомані, вхопившись за її, чи то пак його, тоненькі ніжки. Оскільки це мало статися і то небавом, вирішила з Родіоном не критися ні перед чужими, ні перед рідними.
Хай звикають до того, що до мене кореспонденти їздять, – думала весело, вертаючись із полюбовником додому, у свої Корчі на околиці Новосілки. Щоправда, трохи муляла совість, і лякало поросяче нахабство Родіона, якого, схоже, взагалі ніщо не муляло при його наглухо затрамбованих лепом і лоєм чакрах.
Вдома на ту пору, коли вони з Родіоном зайшли на подвір’я, нікого не було. Михайло – на тракторній. Свекруха, певно, зазвичай пішла до церкви з Даночкою… Нелегка принесла чоловіка до хати саме тоді, коли Марина Андріївна з київським гостем записували на магнітофон інтерв’ю. Щоб не заважати, Михайло вийшов і сів на лавочку чекати, коли вони закінчать бесіду. Але якби він здогадався заглянути у вікно, то здивувався б, побачивши те інтерв’ю…
Марсалія глипнула у вікно і теж здивувалася, побачивши за ним густий тінистий парк… Агій! Це що – Голосієве? Тьху! Згинь, маро, пропади! Яке Голосієве?! Якийсь черговий райцентр, де вона має показувати фокуси…
Боже, аби тільки залишилась жива Дануся, дорога кровиночка… Вона, Марсалія, клянеться, що покине все… усіх до дідка пошле! Доста нею орати, золоті жили розробляти!.. І повернеться до сім’ї, до дитини, до Михайла, котрий, люди переказують, ще й досі чекає на свою блудну жону…
* * *
Авто стишило хід. По насадженнях і обчухраних п’ятиповерхівках було видно – в’їхали в райцентр.