– Ой Бо-о-оже! Ой так же ж до Христа йшли, як ідуть до Мар- са-а-алії! Бо дух Спасителя нашого воплотився у просві-і-і-тленій! У провидиці і пророчиці нашій великій, у спасительці нашій, рятівниці, Марсалії дорогі-гі-гій! Алілу-у-уя!
– Алілуя! Алілуя! Благочестива Марсаліє! Зціли нас! Зціли нас! Слава тобі! – забилась в істериці дівчина в інвалідному візочку біля самої сцени. За нею — заридала вихудла на кістку старенька з останніх рядів. Хтось зойкнув зліва, схлипнув справа, луною заголосив балкон – і раптом заридала-залементувала на сотні голосів розтривожена зала. Збудження перекинулось у фойє, покотилося палаючим колесом – на вулицю. І ті, що запізнилися, підштовхувані в спини цікавістю і страхом, що не запопадуть благодаті цілющої, ломонулися з потроєним завзяттям у набитий людом Будинок культури. Зала завирувала, забилася хвилею, як штормове море, викидаючи на сцену тих, що пробралися до неї першими. За ними почали дертися, підпираючись милицями і палицями, каліки, і невідомо, чим би все скінчилось, якби з-за лаштунків притьмом не вискочили охоронці у камуфляжах і не почали зіштовхувати стражденних із подіуму. Але ті не здавалися. Почалася штовханина, крики-зойки, але вже від болю, образи й відчаю. Дехто, втративши розум, гамселив костурами та прокляттями охоронців, які вперто не пускали їх до великої Марсалії.
Марсалія наслухала, вбирала в себе все наростаючу енерґетику ошалілого натовпу, дражливу істерію несамовитої юрби, заводячись, розпалюючи себе, налаштовуючись на її частоти, на хвилю її радісно-приреченої віри у спасіння. Серце цілительки, як метроном, відстукувало ритм ритуального танцю, яким вона розпочинала кожен свій сеанс, розхитувало в такт тіло, сповнюючи все єство запаморочливим екстазом гри, лицемірного лицедійства заради перемоги над чужими і власними страхами, комплексами безпомічності, ніщоти і минущості. Притупуючи, як шаман, коло куліси на очах здивованого директора Будинку культури, Марсалія нагнітала в собі збудження, ейфорію, щоб легко й тріумфально вознестися над спраглими і прагнучими… І тут…
– Де Митрофан? Де цей урод, твою мать! Уже ж треба починати! – заревів над самим вухом цілительки Родіон, збиваючи її з настрою, як птицю з польоту.
– Де Митрофан?! – понеслося коридорами і відлунило переляканим голосом бритоголового менеджера, що ринувся у натовп, як у воду, і метався брасом по фойє, збиваючи ліктями з народу кепки й окуляри.
– Не знаю! Через наші двері він не проїжджав! – стривожено вертіли головами ученики і помічники при дверях, не забуваючи справно тицяти в натовп цілющі талісмани-обереги, фото, і навіть книжки цілительки–пророчиці у розкішних палітурках, та вихоплювати з його тремтячих, кострубатих, немічних п’ястуків зіжмакані гривні.
– Ну, бллл-ль! – сатанів менеджер. – А Савета? Де ця… бль… Секлета?
– Та он же – на сцену виносять! – радісним квартетом озвалися від дверей ученики-помічники, затрясли, як гноми, пелехатими головами, мокрими від поту бородами.
І справді, в цей саме час двоє качків (з колишніх спортсменів) виносили на ношах ту саму жінку, запнуту селянською терновою хусткою, котра й далі голосила-славила велику Марсалію, але дифірамби її розчинялись у тисячоголосому трагічному хорі, достойному сцени давньогрецького театру.
– Ху! Добре, що хоч ця є! А де той придурок, хотів би я знати! Якщо знову залив сліпи, Маця йому відкусить яйця, – пообіцяв голомозий менеджер, звертаючись до учеників-помічників на дверях, на що ті, не зважаючи на драматичну ситуацію, весело заіржали. Але людське стовповисько нічого не чуло і не бачило, крім сцени, на яку от-от мала вийти Велика Марсалія…
Але Марсалія не виходила. Збита Родіоном з темпу, заплющивши очі й затиснувши кулаки, намагалася ще раз зібрати усі свої життєдайні сили у тугий і вражаючий, як кульова блискавка, енерґетичний клубок і… переступити невидиму прірву. Але тепер уже не давало сконцентруватися передчуття… чогось недоброго, навіть лиховісного, що – вона бачила «третім оком» – уже витало зловісною темною хмарою над шаленіючою залою, ніби попереджаючи… не пускало на подіум. Але відступати не було куди. В потилицю дихав Родіон. Попереду дихало безоднею чорною тисячоголове людське горе. А в грудях… В грудях важким каменем загусла ненависть до триклятого Родіона, що збив… збив, покидьок, її з ритму, з настрою, , взагалі, з путі і пуття… Однак мусила! Тож, набравши повні груди повітря, рішуче видихнула:
– З Богом! Уперед!
І раптом в залі погасло світло. Запала мертва тиша. Народ замовк, з благоговінням вдивляючись у важку смолисту темряву. І темрява розступилася, як води морські перед Месією, і з неї вийшла в сяючій білій одежі жіноча постать. І зал вибухнув шквалом овацій!
Марсалія підняла, мов Оранта, обидві руки і звернулася до народу, що сяяв до неї з темряви очима, пристрасно-таємничим шепотом, підсиленим мікрофоном:
– Люди добрі! Мій роде і народе! Ви хочете зцілення собі і своїм близьким? Ви хочете бути здоровими, дужими і квітучими? Ви бажаєте позбутися мук, які огидними червами точать ваше тіло, натоптане хворобами і недугами, як дрантивий мішок смердючим сміттям? Ви хочете здоров’я і щастя, а самі грішите, прелюбодієте, крадете, гризете одне одного! Он ти, та, що очей з мене не зводиш! Ти спиш із начальником, водночас перелюб чиниш із кумом, а просиш у мене здоров’я для своєї дитини?! Гріховоднице нечестива! Посмітюхо бридка на дорозі до пекла! Покайся! Інакше не бачити тобі здоровою свою дитину! Не чути тобі сміху її! Довіку чути будеш лише плач і скрегіт зубовний у хаті своїй! Покайся! Отямся! Віддай все, що потратити маєш на перелюб, на гульбища содомітські, – убогим і сірим, спраглим і голодним, ученикам моїм, провісникам Пришестя Того, Хто зцілює, і відвертає, і життя дарує – через мене, велику Марсалію, цим святим людям, що стоять при дверях, як при брамі до раю святий Петро!
Запала крижана тиша. Зала, здавалося, одубіла. Заціпенів за лаштунками, насолоджуючись велемудрими пасажами пророчиці, Родіон. Але відшліфований за довгі роки прийом спрацював і цього разу. Народ, полегшено зітхнувши, що так дешево можна відкупитися від кари Божої, зашарудів по кишенях останніми гривнями, тим часом як добра сотня соковитих молодиць із дітьми на руках, втягнувши голови в плечі, намагалися зникнути, розтанути, здиміти від всевидющого ока святої Марсалії, цікавих поглядів присутніх та лютих позирків власних чоловіків. Розслаблено заусміхався Родіон, спостерігаючи за сум’яттям у залі з-за важких від степової пилюки лаштунків. Однак у ту мить, коли дехто із привселюдно звинувачених в рогоносності батьків родин уже було простяг руку до коси зрадливої супружниці, Марсалія рвучко ступила на край рампи і, тикаючи перстом у розтроюджений натовп, заволала:
– А ти?! Не хвороба пожирає тебе, а чорна заздрість до свого сусіда! На його хороми уп’яла око ненаситне! Замість того, щоб дбати про власні статки, трудитися в поті чола, ти чужому заздриш, похряснувши в лінощах?! Один тобі лік від усіх недуг: мусиш три тижні у старечому сиротинці підлоги безплатно мити, саму тільки воду пити, служницею стати, і лиш тоді тебе хвороба покине!
При цих словах прив’яло півзали, а кілька нещасних у різних кутках зали аж зайшлися тихим плачем покаянним.
– А ти… ти, що сидиш на купі грошей, а жалієш купити святу книгу, яка тобі, нечестивцю, відкриває врата небесні! Ти! Ти й досі крадеш комбікорм на заводі та свиней годуєш, та продаєш людям утридорога?!
Помітивши, як втиснулися в крісла кількоро чоловіків, що, певно, привезли сюди хворих дружин, дітей чи батьків, ясновидюща ще з більшим азартом накинулась на гіпотетичних нечестивців:
– А ти аборти блудницям робиш, а за криваві хабарі дітей вчиш по закордонах! А ти? Ти, старче убогий! Замість того, щоби ути доброчесним батьком чесної родини, щоб плекати свій рід, дітей і онуків, ти сіяв по світах сім’я своє, а тепер пожинаєш самотність старечу і немічну, шукаючи прощення за гріхи свої?! Не буде тобі спасіння, доки не заповіси свою хату каліці нещасному, у гріхах, як і ти, угрузлому по очі, що має прибитися до тебе з далеких світів! Митрофан йому ім’я буде! А ти, жоно недостойна, що сина-наркомана рятувати прийшла, мусиш читати книги мої, благословенні посланцями вищого розуму навпереміну зі Святим Письмом, і тільки на тридцятий день зійде благословення на плід гріхів твоїх!