Митар печер Господніх – Галина Тарасюк

Бо це та звістка, яку від початку ви чули, – щоб любили один одного, не так як той Каїн, що був від лукавого і брата свого забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його – праведні…

Кожен, хто не любить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя…

Улюблені, оце заповідь Бога нашого, щоб ми вірували в ім’я Сина Його – Ісуса Христа, і щоб любили один одного, як Він нам заповідь дав.”

ІДУ НА ВИ

Доброніга сказала б:

– Мусиш іти по Дантових колах, скільки б їх не було. Ти не перший і не останній. Та й гори самі не йдуть навіть до Магомета…

Отож вранці, невиспаний, розтривожений нічними “розборками братків”, повторюючи бадьоро улюблену фразу “варяга”-душогубця радянських народів ( ну й термін!) півстолітньої давності: ”жіть стало лучше, жіть стало вєсєлєє”, – Мирон вирушив по енному колу свого солодкого жебрацького пекла.

Біля дверей принишклого темного ресторану стовбичили похмурі міліціянти, ніби стерегли намальовані на тротуарі крейдою силуети розстріляних братків. Як кажуть, для очистки совісті, Мирон спеціально уповільнив ходу, зацікавлено розглядаючи малюнки на тротуарі: може міліції свідки потрібні? Однак міліція сердито наказала йому:

Проходіть, проходіть, мужчина, нє задєржівайтєсь…

Але, товаришу лейтенант, я був мимовільним свідком того, що тут сталося, — не витримала правдивая душа козацькая Мирона.

Молоденький лейтенант розгубився. А далі, наказавши стояти на місці, підійшов до кількох старших чинів, що допіру підкотили на службовім лімузині, щось пошепотів і махнув Миронові рукою: підійди.

Мирон підійшов, готовий свідчити. Але вищі міліцейські чини підкреслено байдуже дивилися повз нього. Нарешті один, молодший роками і званнями, спитав, навіть не ковзнувши по Миронові поглядом:

— Значить, бачили… Залишіть свої координати лейтенантові. Коли треба буде – викличемо.

Однак з інтонації Мирон відчув, що його свідчення навряд чи знадобляться. Чув, що в розборки братви міліція намагається не втручатися, з боку спостерігаючи, коли ті самі розправляться один з одним.

І раптом душа його знову занила-заквилила з туги за роботою. Господи, теми ж під ногами валяються, лиш бери і знімай кіно! Історичний детектив, майже біблійна, але така рідна, вічна і вітча тема братовбивства: Святополк окаянний… убієнні Гліб і Борис… нещасні княжата-ізгої… хитрий Ярослав, що присвоїв собі літописно труди і мудрість Антонія Печерського… Братовбивчі війни княжичів… Середньовічні розбори нинішніх удільних князьків-паханів кримінальної братви… Нічого нема нового під вічним небом. Все – по колу, одвічному колу… Людина, на жаль, за тисячу років удосконалилися хіба що у ненависті і жорстокості…

От про що треба знімати кіно! Але – кому ці аналогії, ці історичні “паралелі і меридіани”, як сумно жартує Доброніга, крім нього, Мирона, та ще кількох наївних і розчавлених байдужістю сьогоднішніх “князів”, треба?!

Але він інакше не годен жити. Він не годен сидіти, склавши руки, і дивитися, як гине мета його життя, його пристрасть, його мрія. І затиснувши правицею пекучий біль у серці, Мирон Волинець пішов по енному колу свого пекла, втішаючи себе тим, що офіси всіх банків, фондів, партій і незалежних профспілок купчились в районі Хрещатика. Можна до вечора ходити і ноги не збити.

За півгодини Мирон рішуче ступив на ґанок філіалу якогось чи то іноземного, чи інвестиційного, чи іноваційного банку, суть діяльності якого була засекречена у вивісці: “Інбанк”.

Не встиг сказати охоронцеві, що хоче взяти позику, як перед ним зродився моторний клерк і помчав його пластиковими коридорами, скляними ліфтами аж до менеджера по кредитах, чи як там його в біса?!..

Менеджер був наш, місцевий, але вже із інолоском і діловитістю робота. Здається, на його лобі було написано: час – гроші, гроші – час. І це підбадьорило Мирона на одвертість. Стисло виклавши проблему, Волинець зізнався, що не так потребує кредиту, скільки спонсорської допомоги. На що менеджер, чи як його там у біса, безпристрасним тоном робота відповів:

– Ми – банк, а банки, як ви знаєте, доброчинством не займаються. Ми можемо запропонувати вам позику. Під заставу.

Однак під кінець короткої і зимної аудієнції, видно, не витримала українська душа американського клерка, подобріла. І менеджер аж якось ніби вибачливо сказав: — Я читав, що так дістав кошти для свого фільму “Огнєм і мєчєм” Єжи Гофман…

– На противагу Гофману я не надбав собі таких маєтків, які б годилися вам під надійну заставу, — з притиском сказав Мирон.—Але, вибачайте, якого дідька ви тут, в Україні, і що робите, коли… не займаєтесь благодійністю? Ви мусите цим займатися! А не лиш наживатися на посполитих!

Клерк розгубився: – Це не входить в мої компетенції… я лиш найманий працівник…

І тут в наскрізь скляну кімнату зайшла худорлява жінка нетутешньої виправки.

– Чим я можу допомогти панові? – спитала українською діаспорною мовою.— Я — заступник керуючого банком Мотря Татарченко.

З тим же незалежно-вимогливим виглядом Мирон пояснив, чого хоче.

–То добре!—похвалила його заморська Мотря. – І мені то приємно чути як питомій українці. Але яко людина, котра знає, що то — бізнес, мушу вас запитати: невже ви хочете змагатися з такою могутньою індустрією, як американське кіномистецтво? Даруйте, але ви мені нагадуєте мого татка, шафи якого забиті українськими писанками, вишиванками та ґерданами. Він теж має ілюзію, що то хтось потребує крім нього. Але то не так. То лиш фантом. Світ живе іншими ідеалами, іншими потребами. Його не цікавить історія нікому не відомого народу та й…

– Я жалію, що я не ваш… татко, – перебив Мотрю Мирон. – Тоді я мав би право задушити вас ще в колисці… ось цими руками і гріха б не мав.

ЦВІТ НАЦІЇ

Як гуляти, так гуляти! Як пропадати, так пропадом! У ньому прокинувся саможер – істинний герой українського епосу. Позаяк Мирон ще не випив сповна чашу ганьби і приниження, тож шукав останньої краплі. І знайшов: на дні дармової чарки на фуршеті з нагоди презентації збірки нікому невідомого провінційного поета-чиновника у фонді “Цвіт нації”. Оскільки в залі зібралися переважно “професійні фуршетники” – любителі на дурняк перекусити та творчі пенсіонери, яким не було що сказати ні про поета, ні про його поезію, то коротка презентація скоро перейшла у бурхливий фуршет, в якому не брав участі тільки іменинник, зайнятий роздачею автографів. Перепала книжка і Миронові. Він погортав її, почитав порожні строфи, і ще раз вжахнувся: на що тратяться гроші?!

Украй сердитий, відшукав очима обліпленого “цвітом нації” президента фонду і собі рушив до нього з чолобитною. Власне, він знав, чим завершиться розмова, але не міг не випити останньої краплі.

Рішуче відтіснивши прохачів, Мирон сказав без зайвих преамбул, однак враховуючи ліво-центриські погляди президента:

– Я вже три роки збираюся зняти фільм про революційно – визвольні події на Україні сімнадцятого-вісімнадцятого років. Подивитися під новим кутом зору на діяльність Центральної ради, на цвіт нації – Грушевського, Винниченка, Міхновського… Показати причини тріумфальної перемоги більшовиків. Сценарій готовий. Актори теж, хоч сьогодні… Не вистачає тільки двадцяти, ну десяти тисяч доларів, щоб запуститись…

– Голубе, про що мова?! Де я вам візьму таку… астрономічну суму?! Самі перебиваємось дрібними пожертвами… Але вихід є – зверніться до діаспори. Грушевський, Винниченко – це їхня тема…

– Але ж… при чім тут діаспора? Нація ж гине тут, в Україні, і не з вини діаспори гине її цвіт – без роботи, без реалізації, без творчості…– Шукає він останній аргумент, озираючись на присутній тут цвіт нації: колись знамениту, а тепер забуту підстаркувату театральну приму, молоденьких журналісточок столичних газет, невідомих нікому ветеранів пера і пензля… Вони, здається, задоволені. Схоже, їм нічого не треба, крім презентаційного бутерброда… А він, дурний, колись збирався запросити приму на роль княгині Ольги… Господи, якої там княгині – хіба що старої наймички! Коли вже й жінки переходять на пси, точно, кінець світу не за горами!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: