Митар печер Господніх – Галина Тарасюк

Я бачу крізь роки, відаю долю кожного, і свою відаю, і дух мій слабне під вагою цього знання. Знаю, що не заспокоїться душа моя одним земним життям, що раз іще дух мій в тяжку годину повертатиме Господь на Русь-Україну, сказавши: “Іди, бо ти потрібний мені там”. І я повертатимусь — мучнем істини, звитяжцем свободи, поборником державності — во плоті мандрівного філософа, поета-пророка, дивного чоловіка, який через тисячу літ шукатиме корінь всіх наших бід і нещасть…

І не знайде, як і могили моєї. Але – чому, Господи? – питав я не раз.

І був мені одвіт: –Бо не має земного пристанища дух м’ятежний.

Наразі злива вщухає. Розпогоджуються небеса і з печери виповзають мокрі втомлені братчики. Як старозавітний Ной, що твердь узрів, впав я на коліна і довго молився та восхваляв промисли Божі. І розпогодилась душа моя, і зір став гострий, і побачив я круг печерок убогих по всій горі Берестовій величні храми Господні, і багато синів руських, що не спокусившись князем тьми стануть світильниками мудрості і благочестія, і прославлять Русь на віки віків… І був серед преподобний Феодосій, що прийде до мене дванадцятилітнім отроком, і Нестор-книжник, пострижений сімнадцятилітнім…

І далі молився я, і Господь просвітлював розум мій видіннями, що до решти зтрили душу мою. Бачив я розквіт і погибель Русі, бачив її поганьблену войовниками, у ярмі і на колінах, бачив розтерзану братовбивством криваву руїну, вкриту безневинно убієнними… Один за одним виринали з кривавиці темні лиця лукавих тіунів, запроданців воєвод, і продажних бояр у продажній Думі, і зрадливих князів, оточених лукавими хозарами і розбійними варягами…Тисяча літ промайнула перед очима моїми, а радості душа не спізнала, бо нічого не змінилось на землі моєї Русі-України.

І спитав я ридаючи в Господа мого: — Пощо ж Ти сподобив мене привести мене на гори ці, коли знав, що молитви і труди мої всує?

І по словах цих раптом побачив я рай і впізнав рідні смарагдові гори і луки, впізнав срібну бинду Дніпра, впізнав церкви злотоглаві, і почув благовіст. Але – лиш на коротку, як спалах зірниці, мить.

Знову ринув дощ з розверглих небес, і сказав я братії те, що сказав мені Вседержитель: — Хрест наш важкий, будемо гнані і зневажені, але труди і сльози наші, яко пролита Ісусова кров на Голгофі, не всує. Бог бачить, що не всує.

* * *

Дощ перестав, як і почався – раптово. Раптівка, кажуть у Карпатах. Поставивши свічечку у церкві святих Антонія і Феодосія, і попросивши прихильності у свого героя і небесного патрона, Мирон вийшов під високе небо Києво-Печерської лаври. Подвір’я, щойно безлюдне, взмиг ока ожило юрбами туристів та прочан. Хто по що, а Миронові до настоятеля монастиря.

А от і канцелярія, і той же вродливий чернець смиренно, але вперто намагається перепинити його. Та Мирон чемно відсуває ченця на бік і відчиняє святіші двері. Він говорить і хоче бути почутим. Він говорить, говорить і його не перебивають. Нарешті втомлено замовкає і тиша дзвенить в його вухах, як великодній передзвін.

– Я розумію ваше, гм… палке бажання, розумію муки і тривоги, але, що можу, недостойний раб Божий, вчинити, коли преподобний Антоній, як при житті своїм віддалявся від очей людських, молячись Богу в тайні й усамітненні, так і мощам своїм випросив теж дарування, щоби були заховані від очей людських? Адже многі, дерзнувши розкопати печеру, де було положено чесне тіло преподобного отця Антонія, були покарані вогнем і хворобами тілесними. Можливо і невдачі ваші із фільмом – кара за дерзновення підняти покрову над таємницею, недоступною нам, грішним?

– Але чому ж він тоді спитав мене: “Пощо ти знову прийшов сюди, Мирку?”—Наївно, мов дитина нетямуща, запитав Мирон, і не засоромився своєї простоти душевної. Невдачі не зломили його, радше він пройшов крізь випробування поразками, мов крізь очисний купальський вогонь, позбувшись гордині, образ і претензій до світу. І тепер бажав одного – істини, яка б дала відповідь на запитання всього його земного життя: “Пощо ти знову сюди прийшов, Мирку?”

– А чи так ви зрозуміли його запитання? Може, спонукав святий отець вас у ті безбожні сімдесяті, повірити, прийняти чернецтво, і, як він сам тисячу років тому, присвятити життя своє відродженню святої обителі? Але ви не почули його…

– Але – кожному своє… Я хотів знімати кіно…

– Лиш одному Богу відоме наше призначення на цій землі… І ніколи не пізно звернути на стезю істини…

МИТАР НЕБЕСНИХ ПЕЧЕР

“Він народжений був сіяти жито, але став ратаєм господніх печер…” Так розпочав Мирон сценарій третьої серії першого фільму, повернувшись із Лаври геть спантеличеним. Із голови не йшла розмова з настоятелем. А коли й справді, всі його нинішні митарства – то розплата за те, що дерзнув ступити колись, у бездумній молодості, не на свій шлях? Але ж, Господи, хто ж тоді посіяв у його чорноземній селянській душі віру у мистецтво як єдину надію на торжество правди, останню інстанцію істини і панацею від минущості людського життя? Хто напоумив податися до Києва?.. “Я хотів знімати кіно…” Скільки тоді його ровесників горіли цією мрією! Проте: “було багато покликаних, та мало обраних”. І Кіно – цей великий чарівник, цей безсмертний лицедій, обрало його, Мирона Волинця, невмілого, наївного… Але то тільки так йому, наївному спудеєві, здавалося… Доки він набирався ума-розуму по Москвах, у напівзведеному храмі вітчизняного кіно всі святі місця, ніші і навіть щілини заселили густо доморослі греко-варяго-хозари, перетворивши святиню в “доходноє мєсто”. Крізь їхні щільні лави Миронові, як колись Антонієві, не просто було пробитись не тільки до Князя, а й до самого Бога. Йому ж нічого не залишалася як поряд рити свої небесні печери, несамовито, вперто, на зло радянській системі й комуністичній епосі, сподіваючись на світло в кінці клятого тунелю, за яким починався його час, його епоха. І коли, нарешті, не засяяло, а радше зазяяло те довгождане світло під заступом, і час і епоха знову виявились – не його. Він знову виявився ізгоєм на власній землі, в’язнем власного гіпертрофованого сумління, митарем і жертвою наївної ідеї, затворником епохи, в якій жив, любив, і ненавидів гірше ворога лютого… Паскудної, гіркої, несправедливої, ненависної, але, виявляється, рідної, як стара галера, до якої був прикутий все життя і всім життям. І от ця галера тоне, йде на дно, під вічну воду… і тягне його за собою — у смертний вир, у чорторию минувшини…

Тривожні, печальні думи гонили Мирона по тісній квартирі, як тигра по вольєру. Гравітація епохи почасти буває трагічною для митця, і не всім щастить перейти Рубікон… І Мирон це розумів. І цього боявся. І поспішав бодай дописати сценарій, ніби завтра мали початися довгождані зйомки, або, не дай Боже, завершитись його вимушено бездіяльне життя…

“Стояла весна 1051 року. На літо припадає пік Ярославових рушень за українізацію і незалежність української церкви від влади константинопольського патріархату. В цьому ж році він скликає собор єпископів, на якому було обрано митрополитом не грека, а українця, письменника і проповідника Іларіона. І літописна згадка про те, що Антоній оселився в печерці Іларіона, є прямим доказом того, що обидва вони були однодумцями і спільниками у боротьбі за націоналізацію церкви і держави. Антоній протектував Іларіона на метрополію, оскільки сам, пострижений ігуменом Афонського монастиря преподобним Філофеєм, не мав права на цю посаду, та й, видно, не бажав, вибравши собі стезю апостола, пастуха овець Божих, духівника простого люду.

Як до Єрусалиму, текли людські ріки з усієї Русі-України до Києва, до вбогої печери преподобного Антонія почути живе слово Божої істини рідною мовою.”

Справджувалось Боже сповіщення афонському старцеві: “Пошли Антонія на Русь – він мені потрібен там”.

Мирон не сумнівався, що саме так воно й було. Бог тоді ще не втратив остаточно віру в людей. І у фільмі мала відчуватися присутність Бога, а не просто флер містичності… Присутність Бога, Який хоче допомогти людині шляхом істини прийти до Нього! Себто до божественного начала в собі. Тому й посилає провідників… Посилає на благо, а виходить — на муки, бо відколи світу чомусь нам, нерозумним людям, благом здається гріх.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: