І ніби крізь скло він побачив спочатку дрімучий праліс, а за ним — розкішний батьківський сад, і в нім – Добронігу. Вона рвала вишні. Великі, налиті темним, тягучим солодом ягоди сипалися крізь її пальці у траву, як великі, криваві сльози. Він хотів покликати її, але слова покинули його, як птахи спалений праліс.
І тоді, коли він мало не заридав від безсилля і вселенської скорботи, задзвенів дитячий голосок. І душа його усміхнулася: за вишневим садом на білому обрусі засніженого поля сиділо дитя-янголя, перегортало книгу його життя і читало по складах фінал сценарію майбутнього фільму невідомого йому кінорежисера Мирона Волинця — “ Між пеклом і раєм”:
“… І відгородився святий Антоній від світу у затворі на Ближніх печерах, став постити і молитися, де й помер 7 травня 1073 року. Коли ж хотіли добути мощі його, стіни розбивши, не дав Господь відкрити їх, відповівши вогнем і водою”.