Митар печер Господніх – Галина Тарасюк

… Святий Антоній!

Здається, Мирон завершив свій пристрасний монолог уголос, бо на нього почали оглядатися, хто здивовано, хто співчутливо, а якийсь веселун розреготався: — Сам ти Антоній! – Не відаючи, що каже майже правду.

Я КОЖЕН ДЕНЬ УМИРАЮ…

Історичний телесеріал про становлення української державності, на зйомки якого Волинець ось уже котрий рік шукав кошти, мав починатися з легенди про Антонія Печерського, на думку Мирона, не тільки першого українського святого, а й першого ідеолога української державності.

Зі свого майбутнього фільму Мирон найбільше любив фінальну сцену молитви преподобного Антонія Печерського. Він стільки разів прокручував, перемонтовував її у своїй уяві, що вже й сам повірив у її життєву, тим паче кінематографічну реальність. Іноді йому здавалося, що він справді уже десь бачив, як з непроглядної темені катакомбної церкви камера вихоплює одухотворений молитвою блідий лик бородатого старця, осяяний слабким мерехтінням свічки і тим внутрішнім світлом, яким помічені бувають тільки святі мученики. Чув цей голос – голос волаючого в людській пустелі: «Я кожен день умираю… Господи Боже наш, не карай мене, недостойного, що дерзнув повторити слова пророка, не повторивши життя його подвижного і благочестивого, але з усіх сил плоті грішної і немощної прагнув бути світильником твоїм в диких дебрях людських душ, заступником гнаних і вбогих, цілителем слабих і кволих, врозумителем жорстоких, пострахом похряслим у гріхах і гордині… Я кожний день умираю і оживаю у брані з володарем тьми за душу стражденну мого пекла і раю – моєї Русі”…

Мирон довго виношував сценарій фільму, та ще довше шукав актора на роль Святого, вірніше, двох акторів, різних і схожих, як були схожими і несхожими бунтівний отрок Мирко Любечанин і многотерпець, книжник і постник Антоній Печерський. Шукав, та не знаходив ані серед мистецької, ані серед чернечої братії — ні Антонієвого вогню, ні смиренної одухотвореності.

Частіше став бувати в Києво-Печерській лаврі та на її околицях, сходив уздовж і впоперек територію прадавнього села Берестове, де знаходилась колись літня резиденція київських князів, годинами вистоював на богослужінні у церкві святих Антонія і Феодосія, спускався в печери, блукав дворами монастиря, придивляючись до паломників та монахів. «Вживався і вживлювався в матеріал», зумисне доводячи себе до стану, за яким — або нервовий зрив, або творче оcіяння.

Однієї погожої днини перед другою Пречистою Мирон стояв у саду біля Дальніх печер, милувався прихопленими першим золотом пагорбами і тихим плином Дніпра, уявляючи, як відпливає на Святу землю з київськими купцями Мирко Любечанин, і раптом побачив… ЙОГО – Будимира з Любеча! За кілька кроків! Він скопував грядки біля корпусу, де колись жили студенти–кіношники, а тепер — монахи, з великою пристрастю вгризаючись заступом у землю, ніби рив свою пожиттєву печеру. При тому кремезна постать молодого послушника випромінювала такий по-дитячому зухвалий непослух, що Мирон аж засміявся від щастя: він, нарешті, знайшов «героя»! Знайшов Будимира! Значить, не перевелися на землях українських, на благословенних дніпрових берегах Будимири! Значить, будуть у нас ще пророки і святі подвижники!

Але, коли Мирон на радощах кинувся через клумби і газони до свого Мирка, готовий розцілувати послушника, той підняв голову і тихо, з притиском спитав:

– Куда вы лезите, мужчина? Или… не видите?…

– Видите ли, – від несподіванки Мирон заговорив російською, – тут такое дело… я режиссер… Я снимаю фильм… о Киево-Печерской Лавре и хотел бы пригласить вас сыграть роль Антония, вернее роль Святого в отрочестве, то есть Будимира…

І замовк. Послушник дивився на нього з такою неприховано ворожістю, ніби його спокушав серед білого дня сам диявол в образі радісно-схвильованого кінорежисера.

– Не богоугодное это занятие – кино. І не гоже вам, немолодому уже человеку, ходить тут и искушать, аки диавол, юные души, не укрепленные еще выбором стези к Богу, – карбуючи кожне слово, висповідав Мирона послушник.

Проте Волинець замість того, щоб обуритись чи знітитись, аж ошалів від захвату:

– Оце так монолог! Оце так характер! Викапаний Будимир!

Відмова послушника тільки утвердила Волинця у вірності власного вибору. Зопалу кинувся було випрошувати послушника в настоятеля монастиря – та ж для святої справи! Для слави Києво-Печерської Лаври! Вже по дорозі до канцелярії ігумена Мирона осінила ще одна геніальна думка: а що, як просити в настоятеля не лише послушника, а й грошей на фільм! Бо й справді, кому, як не Києво-Печерській Лаврі бути спонсором фільму про її першого насельника, основоположника, керівника і святого!

Боже, як він раніше про це не додумався?! Тепер – зовсім інша картина вимальовується! Роль Антонія Печерського, звісно ж, зіграє він сам. По-перше, віком підходить, по-друге, зрідні вони обидва і вдачею, і ментальністю… Та й хто, крім нього, Мирона, стільки перечитав, врешті, пережив, передумав про Святого і за Святого?! Часто Миронові здавалося, що вони з його героєм давно одне ціле.

АНТИПА ЧИ БУДИМИР?

Він іноді фізично відчував всю свою малість, безневинну розгубленість перед огромом незвіданого, незбагненного кволим людським умом Вищого Розуму, Вселенського Духу, Всевишньої Волі, Закономірності і Порядку. Був переконаний у напереднакресленості кожного земного життя, фатальної приреченості кожної Божої тварі на свою судьбу, закодовану в імені, в датах і місцях народження, у випадковостях і збігах подій. Тільки люди розучились, або й не вміли розпізнавати ті тайні знаки і письмена…

І чим більше Мирон розмірковував над езотеричним задзеркаллям людського життя, тим більше переконувався в тому, що Антоній навряд чи звався до відходу на Афон Антипою, як стверджують літописні та агіографічні джерела, навіть якщо й був похрещений малолітком десь у Любечі. Бо в ті часи, як видно, з літописів, принесені християнством грецькі та латинські імена важко приживалися на Русі, і похрещені князі продовжували величатися і дітей називати споконвічно руськими, але й не будь-якими, а специфічно княжими, що символізували владу і славу, надто ратну.

Сонмища високорідних Володимирів, Ярославів, Святославів, Всеволодів, Ярополків, Святополків, Всеславів, В’ячеславів, Мстиславів, Ізяславів, Ростиславів, Переславів, Судиславів ( і жодного Мирослава!)… тільки потверджують, яку сакральну символіку вкладали древні руси в імена.

Тож інтуїція підказувала Миронові, що Святому Антонієві, як людині не княжого роду, а з того народу, який волів не лиш слави, а й миру, найбільше личило ім’я – Будимир або ж Будемир.

ІДЕЯ ФІКС

Він міг повірити у найстрашніше, у найбезглуздіший абсурд, тільки не в те, що людина, з якою вони пліч-о-пліч боролися за Незалежність, людина, яка називала себе патріотом і демократом, сівши в міністерське крісло, призупинить фінансування його фільму?! Та не його, не його, дідько бери, фільму! Не йдеться про авторство! Тим більше, що він пропонував міністру співавторство! Йдеться про святу ідею національного самоствердження, похерену безповоротно гнилими інтелігентами, всіма поспіль, байдуже, до якої партії чи конфесії вони належать.

“Найбільшим ворогом власного народу є інтелігенція, вихована колоніальною системою,” – здається, щось подібного казав на початку минулого століття чи то Неру, чи то Ганді – котрийсь із мучеників за свободу і державу (які сумісно-несумісні поняття!), хто достеменно, з власного гіркого досвіду знався на тонкощах визвольних рушень і психології та гріхах, вільних і невільних, сил, що брали у тих змагах участь

Від себе Мирон додав би: “і відгодована колоніальною владою». Адже ж по сьогодні хохлацьке почуття вдячності за колишній ситий шмат не дає імперським солов’ям окрилитись орлами демократії…

Що ж, і це вже було — в нас і не раз. Ця зрада. І зовсім недавно — на початку минулого століття, коли тут, в стольному Києві, інтелігентський гнилий перестрах націонал-демократів кинув на поталу більшовикам спочатку горстку київських підлітків під Крутами, а далі й цілу Україну…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: