Пломінний день – Олена Теліга

ПЛОМІННИЙ ДЕНЬ

День прозорий мерехтить, як пломінь,

І душа моя горить сьогодні.

Хочу жити, аж життя не зломить,

Рватись вгору, чи летіть в безодню.

Хоч людей довкола так багато,

Та ніхто з них кроку не зупинить,

Якщо кинути в рухливий натовп

Найгостріше слово — Україна.

І тому росте, росте прокляття!

Всі пориви запального квітня

Неможливо в дійсність перелляти,

На землі байдужо-непривітній.

Хочу крикнуть в далечінь безкраю

І когось на допомогу кликать,

Бо душа моя сьогодні грає

І рушає на шляхи великі.

Хай мій клич зірветься у високість

І, мов прапор в сонці, затріпоче,

Хай кружляє, мов невтомний сокіл,

І зриває рідних і охочих!

Все чекаю на гарячий подих,—

Геній людський, чи лише випадок,—

Щоб застиглі і покірні води

Забурлили водоспадом.

Європа визнає державу

нову; їй дано ґрунт і тло,

і сяє променями слави

її уквітчане чоло.

Душа ж гетьманова двоїться;

гуде новий універсал:

«Під руського царя горніться!»

Москві відданий генерал,

Вкраїни зрікшися, мов секти,

і, враз окресливши криву,

перед державцем у проекті

схилив бунчук і булаву.

І під вагою колісниці

московської, під крик і свист

юрби, при виблисках зірниці

ламається тоненький міст.

Забудь, гетьмане, сан високий!

Настануть безтривожні дні,

і ти пізнаєш мудрий спокій

в ясній ванзейській тишині.

Як сріблом час позначить скроні,

— дійшовши світлих верховин,

суддя ти станеш безсторонній

і України вірний син.

Віків минулих божевілля

набуде тон картин Доре,

і жартівливість водевіля

трагічну барву прибере.

Історія відміни любить.

Щоб не урвався нам терпець,

гримлять її веселі труби,

що дії другій вже кінець.

Завіса падає додолу,

завіса вгору знов іде:

нове накреслюючи коло,

хтось інший натовпи веде.

І коли закрутить непогода

І мене підхопить, мов піщину,

Хай несуть мене бурхливі води

Від пориву до самого чину!

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар