Чорна площа – Олена Теліга

ЧОРНА ПЛОЩА

І

Це ввижається в ніч, коли змучена пам’ять

Божевільних думок від вогню не хоронить,

І вони закипають, іскряться снопами,

Щоб пізніше застигнути — сріблом на скронях.

Тільки вранці, як вітер росою полоще

Звислі руки дерев і пропалені чола,

Я лишаю її — чорну, стиснуту площу,

І виходжу на шлях — з синім небом довкола.

II

Сірий натовп, похмурий натовп,

І не очі, а темна муть!

Хтось зігнувся — камінь підняти,

Хтось зірвався — мене штовхнуть.

А один сковзнув по асфальті

І в лице мені засвистав;

Вчора він цілував мої пальці,

А хотів цілувать — уста.

Сміх жіночий злорадно тріснув

І у горлі здушив мій клич…

Як же ж душно і як же ж тісно

В олив’яних кліщах облич!

Підгинаються, в’язнуть ноги,

Очі п’ють безпросвітну тьму;

Мить одна — і безсилий стогін

Розколише застиглу муть.

ІІІ

Мужні пальці торкнулись рук,

Хиже серце забилось поруч.

Знову тіло — напнутий лук,

Дика радість — стрілою вгору.

Відсахнулась на мить юрба,

Покотилось по ній потоком:

«Не чіпати — лише раба,

А такого — цілити в око!»

На чолі твоїм темний знак,

Кров червона тече струмками,

Та тепер я — за двох міцна

І за двох — підіймаю камінь.

Не загинеш! За муром день

Крапле з неба вином гарячим,

І життя не стоїть, а йде

З гострим сміхом і гострим плачем.

Олив’яне лице юрби

Згине в сонці і блискавицях.

Тільки вітер нас буде бить

По кривавих, щасливих лицях!

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар