Не лише окремих представників чиновництва, духівництва розвінчує письменник. Він викриває інституції: волосну старшину, сільські школи, монастирі, суди, поліцейські установи, земські зібрання, казенні палати, постоялі доми, канцелярії, тюрми, церкви, Думу — все, де не знаходить трудяща людина захисту. Саме в цьому широта програми А. Тесленка.
В листі до редактора журналу «Нова громада» (1905р.) А. Тесленко захоплено переказує рішення селянського сходу: «А наше село яку штуку вдрало — приговор зробило ось який: «Мы, нижеподписавшиеся крестьяне и казаки с. Харьковец, быв сего 4 декабря на сельском сходе… постановили… голодного и обездоленного народа… нельзя накормить, просветить и упокоить штыками, пулями и нагайками… лишить народа полученных им свобод стремятся те, кто все время угнетал и угнетает народ… мы постановляем требовать немедленной отмены усиленной охраны во всей губернии, иначе спокойствия не будет и пролитая кровь падет на головы тех, кто усиленную охрану вызвал». Приговор викликаний вірою селян в царський маніфест 17 жовтня. Ідеали приговору — це ідеали А. Тесленка.
Червоні світанки осяювали 1905 рік, селянські маси хвилювалися, повставали. На цей час у Тесленка вже склалась рукописна збірочка з п'яти оповідань — «Хуторяночка», «За пашпортом», «Маруся», «Мати», «Дід Омелько», — він повіз її до Києва. «Киевская старина», куди звернувся він, відхилила перші твори письменника, і вони були передані журналу «Нова громада», а розчарований автор повертається в Харківці. Тут його заарештовують за поширення літератури, сидить він у лохвицькій тюрмі. Вина не була доказана, і його випускають на волю. «Не знаю, де моя воля й до вечора буде», — писав А. Тесленко в листі до Грінченків влітку 1906 року. Місцеві багатії встановили за Тесленком постійний нагляд, влаштовували обшуки, нацьковували селян і навіть рідного батька на бунтівника.
Рух селян поширювався, організаційно міцнів — в гущі його був А. Теслекко. В грудні 1905 року у Лохвиці вибухнуло селянське повстання, яке зазнало поразки. Почалися масові арешти зачинщиків і підозрілих. А. Тесленко без паспорта і грошей тікає до Києва, де переховується по монастирях і нічліжках. Влітку 1906 року повертається додому, а восени його знову арештовують і висилають на заслання у В'ятську губернію. Місцеві куркулі сфабрикували на «злодія» і «підпалювача» громадський присуд, який і відіграв на суді вирішальну роль.
Повернувшись з тюрми, А. Тесленко продовжує писати. В листах до Грінченків він ввесь час згадує смерть. Ні, письменник не розчарувався. Він так само викриває куркульню, темряву, надсилає до київських видань дописи, в яких захищає демократичний рух, розвінчує справжніх ворогів трудящого селянства («Демократи», «Блюстителі порядку», «На селі»). З'являються друком «Страчене життя», «Школяр», «Прощай, життя!», «Що робить?». За порадою Грінченків Тесленко записує фольклорні обрядові твори, уважно стежить за літературним життям.
Та здоров'я було підірване і в 1911 році Архип Тесленко помер.
Біографічні моменти у творах Тесленка виходять за межі суто особистісного, бо відбивають типові обставини тогочасної дійсності, яка на порядок денний винесла питання: «Для чого так жить?» Зацькований письменник справді не бачив виходу. Особистий трагізм А. Тесленка позначився на трагізмі його художніх творів.
У публіцистичних спробах Тесленка натрапляємо на задуми, які дають підставу гадати, що він у подальшій роботі міг би реалізувати їх: «Голота стала мать голос у обчестві, став робочий дорожчий», «Глитаї сільські упевняють людей, що це все «домократи», цебто хто побував на засланні за участь у визвольному рухові».
Лаконізм, розмовні інтонації, розповідь від імені оповідача з народу, наповненість кожної фрази соціальністю, контрасти, драматичні діалоги — такі стильові особливості прози А. Тесленка. Хвилюють нас його образи, тримають у полоні психологічні й соціальні картини, змушують переживати людські долі.
Естетика трагічного в А. Тесленка, може, не відповідає класичним літературним зразкам, в яких смерть героя проектувалася на плин (безконечність) життя взагалі і, так би мовити, додавала оптимістичного звучання творові. Трагізм у Тесленка в безвиході і як наслідок — «страчене життя», оптимізму ж у творах дуже мало. Ідейна й естетична програма А. Тесленка в гуманізмі, в ідейній і моральній чистоті простих людей.