Гаї шумлять (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)) – Павло Тичина

Гаї шумлять —



Я слухаю.



Хмарки біжать —



Милуюся.



Милуюся-дивуюся,



Чого душі моїй



так весело.



Гей, дзвін гуде —



Іздалеку.



Думки пряде —



Над нивами.



Над нивами-приливами.



Купаючи мене,



мов ластівку.



Я йду, іду —



Зворушений.



Когось все жду —



Співаючи.



Співаючи-кохаючи



Під тихий шепіт трав голублячий.



Щось мріє гай —



Над річкою.



Ген неба край —



Як золото.



Мов золото — поколото,



Горить-тремтить ріка,



як музика.







Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)



Надзвичайно поетична картина природи змальована у вірші П. Тичини "Гаї шумлять…". Твір сповнений світла, радості, повноти життя. Ліричний герой сприймає навколишнє як подарунок природи — шум гаїв, хмарки в небі, гудіння дзвону, коливання достигаючих нив, шепіт трав.



І на завершення — завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск — одна частинка у небі, друга — на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси.