Павло Тичина – Біографія (СКОРОЧЕНО)

Поет світового масштабу;

дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа;

хліборобський (селянський) Орфей;

бард Центральної Ради.

Народився в с. Піски Чернігівської області в родині дяка. Отримав музичне виховання, грав на флейті, гобої, кларнеті, бандурі, піаніно та ін.

Навчався у Чернігівській духовній семінарії, потім – у Київському комерційному університеті, який не закінчив у зв’язку з революцією.

Працював в хорі (спочатку солістом, а потім – диригентом).

Працював у газеті «Нова рада»(1917), у журналі «Літературний вісник»(1918-1919).

Міністр освіти УРСР (1943–1948). Лауреат Сталінської премії (1941). Голова Верховної Ради (1953-1956). Лауреат Шевченківської премії (1962). Герой Соціалістичної Праці (1967).

Перший вірш «Блакить мою душу обвіяла» у 1907 р.

У 1911 р. після прослухання вірша Тичини «Розкажи, розкажи мені, поле..» Коцюбинський заявив: «Серед нас справжній поет».

Вірші:

• 1912 р. «Ви знаєте, як липа шелестить»
• 1914 р. «Арфами, арфами»
• 1915 р. «О, панно Інно..»
• 1918 р. «Золотий гомін»
• 1918 р. «Пам’яті 30» (присвячений бою під Крутами)
• 1919 р. «Революційний гімн»
• 1933 р. «Партія веде»

З другої половини 1920-х р. змушений був писати на замовлення партії влади.

Збірки:

• 1918 р. «Сонячні кларнети»
• 1920 р. «Плуг»
• 1920 р. «Замість сонетів і октав»
• 1921 р. «В космічному оркестрі»
• 1924 р. «Вітер з України»

Створив унікальний кларнестичний стиль.