О панно Інно (АНАЛІЗ) – Павло Тичина

Аналіз твору

Павла Тичини "О панно Інно"

1915 р.

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: інтимна (любовна).

Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.

Віршовий розмір: ямб.

Літературознавці про вірш. Спробуємо розгадати асоціативний ланцюжок твору (звичайно, це лише одне з можливих прочитань). Ще в ранній юності Тичина романтично закохався одночасно у двох чарівних сестер Полю та Інну — доньок чернігівського поета Івана Вороньківського. У його домі часто відбувалися літературні вечори, куди приходив і двадцятилітній семінарист П. Тичина. Особливо запала в серце поетові Поля. Але вона не відповіла взаємністю. Ця нерозділена любов стала одним з найболючіших потрясінь молодої митцевої душі. І ось через якийсь час поет, можливо, побачив на вулиці дівчину, чимось схожу на Інну. Одразу ж у серці завирували спогади, що лягли на папір у відповідних асоціативних образах. «Я — сам» — відчуття внутрішньої порожнечі після розриву з коханою. Але як пов’язати з мотивом вірша образи «вікно, сніги»? Вікно, вочевидь, асоціюється з розлукою: у вікно дивляться вслід дорогій людині, що іде геть, у вікно виглядають цю людину. Сніги — це холод на душі, смерть.

Для характеристики своєї закоханості ліричний герой добирає неологізми, аби підкреслити унікальність свого кохання, його первозданність, несхожість на будь-чиє ще. Чому ж «дитинно»? Бо саме для дитини найбільш характерні наївність, щирість, захват. «Злотоцінно», тобто цінувалася ця любов вище за будь-який скарб. Далі ліричний герой запитує себе, чи була то справжня любов. Проте ланцюжок асоціацій швидко розгортається і манить за собою (відповідь на це запитання буде дана лише останнім словом вірша). Пригадується атмосфера того давнього кохання, воно асоціюється з красою різнобарв’я, з тонкощами аромату квітучого лугу. А цей уже образ (кохання — квітучий луг) підказує висловити думку про неповторність і скороминущість спалаху почуття в такій інакомовній формі — «Любові усміх квітне раз — ще й тлінно». Після згасання ж спалаху любові особливо разюче відчувається самотність, безнадія, фатальність існування, це відчуття митець увиразнює рефреном «сніги, сніги, сніги…» (В.Пахаренко).

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар