Критика «О панно Інно» Тичина
Поезія «О панно Інно» (1915 р.) — найвідоміший зразок інтимної лірики П. Тичини. Провідним мотивом є нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього. Цей вірш сповнений краси, ніжності, чистоти. Цьому сприяють й художні засоби, поєднання зорової образності з музичністю:
Самотність героя, що страждає від кохання, підкреслено білим кольором зими — «сніги». В уяві ліричного героя образи Інни і її сестри злилися в один. І спогад про нещасливу любов вирішується драматично:
Сестра чи Ви? — Любив…
І знову зорові враження переходять у музичні: «Я Ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів», а слухові — у зорові: «І раптом — небо… шепіт гаю… О ні, то очі Ваші».
Для характеристики закоханості ліричного героя автор використовує неологізми, щоб підкреслити унікальність цього почуття, яке не подібне на будь-чиє ще: «дитинно» (бо саме для дитини найбільш притаманна наївність, щире захоплення), «злотоцінно» (це кохання цінувалося вище за будь-який скарб).
Текст віршу “Я утверждаюсь” вважаю правильним отой “не підтверджений”, де мова про московію, а не висмоктану з пальця Тевтонію. Ну скажіть, яка, коли Тевтонія нас “пожирала”? Тевтоній було декіька, але жодна з Україною не пересікалась, тоді як московія не давала Україні вільно дихати віками. І саме вона в буремних двадцятих “залізо, хліб та вугіль крала”, і саме тоді не міг не народитися цей вірш. Потім, звісно, його довелося приховати, а потім і переробити. Це могла зробити редакція, чи його друзі, а наймовірніше – сам Тичина, бо його радянська система таки зламала так, що він врешті опустився до графоманства. За це його висміювала навіть радянська критика: “А Тичина пише вірші та все гірші, та все гірші, та все ж як один, та все ж як один. Вийшов в поле бригадир, трактор дир – ми за мир!” Тому й зустрічаємо в переробленому вірші такий ляп, як ото “злодюг злодійських” замість природного “злодюг кремлівських”. А коли припустити, що він Тевтонією називає Німеччину, то скажіть, а хіба Друга Світова – це була проблема саме України, (“Тевтоніє, тремти, я розвертаюсь!”) а не всіх “братніх народів СРСР”? Та й всього світу? Тому приймаю текст за оригінал отой, де про московію, і саме на ці слова пишу пісню.
Зайдіть до музею Павла Григоровича Тичини… Дух генія витає скрізь… зворушує бібліотека і книги, помітки олівцем на сторінках, зроблені рукою Божого Співця долі народу й України … Люблю творчість цього Поета- ту, що актуальна навіки…
Павло Тичина- геній на всі віки…