Закучерявилися хмари – Павло Тичина

Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить…

О милий друже, — знов недуже —

О милий брате, — розіп’яте —

Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить.

Закучерявилися хмари…

Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть…

З душі моєї — мов лілеї —

Ростуть прекрасні — ясні, ясні —

З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть.

Женуть вітри, мов буйні тури!

Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим…

Я хочу бути — як забути? —

Я хочу знову — чорноброву? —

Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим!

Одбивсь в озерах настрій сонця.

І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвете веселка дум…

Сум серце тисне: — сонце! пісне! —

В душі я ставлю — вас я славлю! —

В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.

І сміх, і дзвони, й радість тепла.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар