Ой, не крийся, природо, не крийся – Павло Тичина

Ой, не крийся, природо, не крийся.

Що ти в тузі за літом, у тузі.

У туманах ти сниш… А чого так сичі

Розридалися в лузі.

Твої коси від смутку, від суму

Вкрила прозолоть, ой ще й кривава.

Певно й серце твоє взолотила печаль,

Що така ти ласкава.

А була ж ти — як буря із громом!

А була ж ти — як ніч на Купала…

Безгоміння і сум. Безгоміння і сон. —

Тільки зірка упала…

Ой там зірка десь впала, як згадка.

Засміялося серце у тузі!

Плачуть знову сичі… О ридай же, молись:

Ходить осінь у лузі.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар