Скорбна мати – Павло Тичина

Пам'яті моєї матері

І

Проходила по полю

Обніжками, межами.

Біль серце опромінив

Блискучими пожалій.

Поглянула — скрізь тихо.

Чийсь труп в житах чорнів…

Спросоння колосочки:

Ой радуйся, Маріє!

Спросоння колосочки:

Побудь, побудь із нами!

Спинилась Божа Мати,

Заплакала сльозами.

Не місяць, і не зорі,

І дніти мов не дніло.

Як страшно!.. людське серце

До краю обідніло.

II

Проходила по полю —

Зелене зеленіє…

Назустріч Учні Сипа:

Возрадуйся, Маріє!

Возрадуйся, Маріє:

Шукаємо Ісуса.

Скажи, як нам простіше

Пройти до Еммауса?

Звела Марія руки,

Безкровні, як лілеї:

Пе до Юдеї шлях вам,

Вертайте й з Галілеї.

Ідіте на Вкраїну,

Заходьте в кожну хату —

Ачей вам там покажуть

Хоч тінь Його розп'яту.

III

Проходила по полю.

В могилах поле мріє —

Назустріч вітер віє —

Христос воскрес, Маріє!

Христос воскрес? — не чула,

Не відаю, не знаю.

Не буть ніколи раю

У цім кривавім краю.

Христос воскрес, Маріє!

Ми — квіти звіробою,

Із кроні тут юрбою

Зросли на полі бою.

Мовчать далекі села.

В могилах поле мріє.

А квітка лебедіє:

О згляпьсь хоч ти, Маріє!

IV

Проходила по полю…

— І цій країні вмерти? —

Де Він родився вдруге,—

Яку любив до смерті?

Поглянула — скрізь тихо.

Буяє дике жито.

— За що тебе розп'ято?

За що тебе убито?

Не витримала суму,

Не витримала муки,—

Упала на обніжок,

Хрестом розп'явши руки!..

Над Нею колосочки

«Ой радуйся!» —шептали.

А янголи на небі —

Не чули і не знали.

1918

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар