Тичина Павло

Хто ж це так із тебе насміяться смів? Хто у твоє серце ніж загородив? Виростали діти в хаті, як в гаю, Без ясного сонця в рідному краю. Накипіла

(Уривок із поеми) Ми дзвіночки, Лісові дзвіночки, Славим день. Ми співаєм, Дзвоном зустрічаєм: День! День. Любим сонце, Небосхил і сонце, Світлу тінь, Сни розкішні, Все гаї затишні: Тінь!

Ходять по квітах, по росі. Очима чесними, Христовоскресними Поеми тчуть. А сонця, сонця в їх красі — Не чуть. Царства Під спів крові — без пісень — Вмер

Як упав же він з коня та й на білий сніг. — Слава! Слава! — докотилось і лягло до ніг. Ще ж як руку притулив к серцю ік

Україно моя, моя люба Вкраїно, Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? — Чи про те розкажу, як тебе я люблю, А чи піснею горе твоє я присплю,