Тичина Павло
Прийшли попи, диктатори (о сором!), — якраз всі ті, кого Ти не любив. І хтось Твоє погруддя встановив поміж монастирем, поміж собором. Стоїш. У далеч дивишся з докором…
Прийшли до мене в гості. З мого ж таки села. Я хочу їх вітати — Не знаю, що сказать. — Нужда! — вони говорять. (А місто в прапорах…)
ПОХОРОН ДРУГА Вже сумно вечір колір свій міняв з багряного на сизо-фіалковий. Я синій сніг од хати відкидав і зупинився… Синій, оркестровий долинув плач до мене. Плакав він,
Послав я в небо свою молитву: О боже, боже, спини ти кров. Спини ти зваду, подай пораду, Поглянь на діти, поглянь — заплач. І тільки сяли узорозорі: Хрести,
ПОРОЖНЕЧА Умиваюсь. Вода — мов металофони. Занавіска — вітер з прапорами! У дворі тополі і жінки. — Ну кажу ж вам: місто кругом оточено. — Ой світе мій!..