Тичина Павло

Подивилась ясно, — заспівали скрипки! — Обняла востаннє, — у моїй душі. — Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді. Заспівали скрипки у моїй душі! Знав я, знав:

По хліб шла дитина — трояндно! : тікайте! стріляють, ідуть. Розкинуло ручки — трояндно… Ні бога, ні чорта — на бурю! : гей, стійте! знайдем і в церквах.

По блакитному степу Вороний вітер! Пригорнув раз та й подався — Вороний вітер… Вийшла жита жати я. Громова хмара! Ой не всі з війни додому — Вороний вітер…

Вітер. Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (З блиском! ударами!) За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук… Котить. У землю врізає (Чи

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ І Ліді Папарук Сніг. Сніжок. На княжий теремок. День і ніч круг нього ходить, плаче голосок: — Ой князю, князьочку, чи ти за Дунаєм? чи ти