Тичина Павло
Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, — Лиш Сонячні Кларнети. У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім — всі планети. Я був — не Я. Лиш мрія, сон.
Не дивися так привітно Яблуневоцвітно Стигнуть зорі, як пшениця: Буду я журиться. Не милуй мене шовково, Ясно-соколово. На схід сонця квітнуть рожі: Будуть дні погожі. На схід сонця
Не вірте, люди, снігу — Холодній чистоті: Краса його бездушна Без палу і вогню. Укрив він як хутром Всі трави і квітки: — Не дам, не дам цвісти
НЕ БУВАВ ТИ У НАШИХ КРАЯХ Не бував ти у наших краях! Там же небо — блакитні простори… Там степи, там могили, як гори. А веснянії ночі в
НАЙВИЩА СИЛА — Одягайсь на розстріл! — крикнув хтось і постукав у двері. Я прокинувся. Вітер розчинив вікно. Зеленіло й добрішало небо. А над усім містом величезний рояль